Особиста думка

Уже в "Гільгамеші" є опис міста, і можна прослідкувати протиставлене світосприйняття городянина і не-городянина. Що вже казати про наші часи, коли розумники впевнено говорять про урбаністичну культурну свідомість. Місто – не тільки просторова організація, а й середовище – особливий спосіб соціальних зв’язків. Великі міста – це місця невипадкових зустрічей. Кажуть, що урбаністична свідомість знеособлює. У пошуку відповідей на питання "Хто я?" велике місто – не найкращий порадник. Масове виробництво і споживання типових речей, добровільна соціальна ізоляція мешканців мегаполісів, специфіка непарної "міської родини" – вони підривають сталість ідентичності. Місто – першочергово штука утилітарна. А як щодо міста-на-папері? Місто як об’єкт естетичного переживання. А ще: місто як суб’єкт естетичної дії. Зрештою, чи не найглибша книжка про "інтимність урбаністики" зветься "Невидимі міста" (Італо Кальвіно написав), і то не випадкового. Українська проза не так давно почала міркувати про місто (як тільки її автори виїхали остаточно з села). Але способів зробити міста "видимими" у нас вже напрацьовано немало.