Особиста думка

#Він Остап Микитюк Щоразу, коли в руки потрапляє якась нова книга, звертаю увагу на її дизайн. Інколи він вводить читача в оману, інколи — навпаки. Коли в мої руки потрапив роман "Мій останній континент" Мідж Реймонд, мені здавалося, що під обкладинкою захований черговий жіночий роман, про кохання і страх слабкої жінки в "незвичайних" умовах, створених автором. Але, на щастя, все виявилось не так. За сюжетом, авторка знайомить нас із жінкою, закритою в собі, з якимись внутрішніми переживаннями (тому спершу й складається враження, про яке я написав трохи вище), яка мандрує на кораблі, яка любить пінгвінів і Антарктиду, є самотньою (чи ні? До кінця важко визначити спочатку), зрештою є дослідницею. І от хтось із пасажирів, які пливуть з нею, випадково зачіпає, наче гачком, якийсь спогад з її (ще не відомого нам, читачам) минулого, яке починає вібрувати і зрештою прошиває весь роман червоною ниткою, зв’язуючи все докупи.

Саме Олексій Нікітін став гостем нашого першого ефіру на телебаченні. Завдяки йому ми познайомились з Глиняним котиком. Він може розмовляти на безмежну кількість тем і це завжди буде цікаво. Ми щиро рекомендуємо поцікавитись тегом #вотвинтаж , за яким Олексій публікує у Фейсбуці яскраві історичні нариси. Ми безмежно вдячні письменнику за підтримку такого важливого флешмобу. Тож, до вашої уваги #читайукраїнське від нашого шановного автора Олексія Нікітіна

Коли ми запросили наших авторів до флешмобу #читайукраїнське від Українського інституту книги, ми навіть уявити собі не могли, що деякі з них погодяться з такою легкістю. І Юрій Андрухович, зайнятість якого важко собі уявити, став першим.

#він – Гнатюк Олександр Ванільна обкладинка може ввести в оману, та це найсправжнісінький психологічний трилер, відлуння якого, мабуть, ще довго блукатиме моїми мізками. Я не люблю спойлерити сюжет, тому краще передам свої емоції: вражаюче, дійсно вражаюче! Наприкінці книги прочитав про автора. Там указано, що вона є однією з кращих представників психологічного трилеру. Я це відчув.

#він – Давид Губанов "Малхут"- як пише сам автор - історична спекуляція, а не історичний роман. Усі епізоди ніби-то відбувались насправді, але правдивість та достовірність - це завжди сумніви.

З одного боку, "Сотні мільйонів людей, зібравшись у компанії почетверо, на всіх континентах, серед яких, мабуть, і Антарктида, годинами виконують послідовності рухів, які називають грою в маджонг", а з іншого, в такого автора, як Олексій Нікітін, що зажди залишається сумлінним літописцем "київського" часу в історії літератури, буденне просто не може не перетворитися на містичне.