#Він Артем Калінін
Як ви ставитесь до того, що відома Вам історія може отримати нову інтерпретацію? Звичайно, це може здаватися дивним, але повірте - у літературі, як і в житті, не буває інакше. Роман Андрія та Світлани Клімових "Моя Божевільна" змусить поглянути на відомі вам факти геть інакше.
Сама історія відправляє нас у далекі часи 30-х років 20 сторіччя, у той час, коли тодішньою столицею Харковом заправляють радянські порядки. Автори передають доволі гнітучу атмосферу життя - відчуття перших репресій уже проникає в буття героїв, повсюду шпигують та доносять, без жодних докорів сумління. Що важливо вказати - це те, що ми перебуваємо в точці, коли прокидається розгром покоління Червоного Ренесансу, яке пізніше назвуть Розстріляним Відродженням.
Історія, яку нам подають автори, відправляють нас до самогубства переводного автора того часу Петра Хоружного, в якому легко впізнати
Миколу Хвильового. Що варто відзначити - це факт алюзій на відомих тоді сторичних постатей. Автори свідомо роблять анаграми прізвищ, імен та ситуацій, в яких перебували герої. Це зроблено для того, щоби сконцентруватися на самих подіях, атмосфері життя у ті страшні часи, показати, що буває з тими романтиками, хто повірив у світле майбутнє - і обрав не той шлях.
Надалі ми зіткнемося з якимось містичним передбаченням розстрілів цієї генерації, яку показано діями капітана Матвєєва та його команди з НКВД. Бездушні вбивці, які виконували наказ, не задумуючись, що це для них обернеться розправою та такими ж поневіряннями, як і для головних героїв. Для них люди - це просто галочки та матеріал для виконання волі партії. Сліпі інструменти тоталітарного режиму не задавали питань, чому і як вони це роблять.
Історія авторів далі показує побут та життя героїв. Перераховувати їх - це значить забрати щонайменше ще 20-30 сторінок для опису. Однак автори свідомо вирішили пожертвувати текстом, щоби показати, як переживали та відчували прихід катастрофи у ті темні часи. І головне запитання, на яке доведеться усім читачам знайти відповідь - чому саме така назва. Про це ви дізнаєтесь, прочитавши сам роман, дійшовши до кінця книжки.
Що стосується стилю та викладенню матеріалу, то автори використали доволі концентровану та метафоричну мову. В тексті прочувалася міцність та сила зворотів, широкі та доволі незвичні порівняння місцевостей, станів, погоди, героїв, атмосфери міста, шарму жінок та зовнішності чоловіків. Мало того, єдиним суттєвим відтінком, який міг скласти якийсь осад - це відчуття чи то перекладу, чи то недосказанного у тексті. Певне, й сам автори не знайшли би відповідей на ці запитання.
Варто припускати, що саме така неоднозначність і зробила роман доволі якісним. Зумівши вдало з’єднати історію, метафоричність, алюзію, пошук невідомих відповідей на запитання, які здавалося би мали щось конкретне - насправді не сказали головного: що отримає читач від цього роману. Тут можна судити з написаного, що її геть немає. А можливо й не було. Та насправді, головна відповідь лежить на поверхні - спробуйте свій світ перенести до світу героїв роману. Все стане відразу зрозумілим.
Наостанок, хотілося би відзначити, що цей роман залишає після себе враження незавершеної історії. Так, складалося враження, що автори з певним наміром поклали детективну площину з історичним буттям, вмонтували якісь нові форми розуміння уже відомих історичних фактів, ніби натякаючи на неоднозначність вчинків та дій головних і другорядних героїв. Під час прочитання може скластить враження непорозуміння та незнання, неможливість знайти відповідник алюзії до реальних прототипів, а головне - викривлення дійсного, що було насправді.
Тут, як здається, не повинно бути протиріч. Вочевидь, на те задумка Андрія та Світлани Клімових й була такою - вийти за межі відомих міфів та історій, спробувати знайти нові ключі до старих, задавалося би, знайомих дверей. за якими розкриваються невідомі таємниці. Та чесно кажучи, у хорошому роман не може бути однієї відповіді. Тому для того, щоби зрозуміти усю красу задумки та основного запитання, доведеться прочитати все - до останнього знаку.
Тому я рекомендую прочитати цей прекрасний роман, який за усіма компонентами отримав би оцінку 9 з 10. Отож бо, не соромтеся замовити у видавництві Фабула цю прекрасну книжку і прочитайте її. Вона дійсно вартує уваги читача та критиків.
#Вона Віталія Тітко
Коли роман «Моя божевільна» опинився в моїх руках, я подумала, що це буде якийсь нудний політичний твір, з історичним нахилом і датами, які вже давно нікого не цікавлять. Але я дуже рада, що помилилась.
Не вдаючись у подробиці роману, скажу те, що він наповнений сюжетними лініями, переплутаними і змішаними в одну. Кожен із багатьох героїв має власні почуття та переживання, але насправді їх об’єднують не тільки знайомства між собою чи спільні починання, а й страх перед майбутнім. Що буде далі? Чого чекати?..
Також чимало нашої уваги звертають на таємничу валізу з рукописами, що залишилась після смерті головного героя і в якій виявилися зокрема щоденники з пророцтвами, які стосуються історії України, її культури, окремих доль, смертей і кохань.
Хоча всі персонажі є вигадкою авторів, легко здогадатись, що інтрига роману «Моя божевільна» закручена довкола самогубства відомого письменника Миколи Хвильового. Саме зсередини – через сімейні стосунки, любовні зв’язки, дружбу чи відданість своїй справі – ми дізнаємось про причини, що призвели його до трагічного кінця.
Дуже сумно, що в історії нашої держави є така сторінка – з трагічними, підкореними і зламаними долями людей. Але попри це українські письменники, що стали жертвами сталінських репресій, повертаються до читачів своїми творами і демонструють нам усю силу українського духу.
А підсумувати усе сказане вище можна словами головного героя:
«…людина народжується не з доброї волі, проти своєї ж волі буває змушена померти, і день за днем скоряється нав’язаним їй обставинам. А вся свобода – в тому, щоб хоча б раз розірвати цей одвічний ланцюг». 
