Сімейна сага про родину Каміля Піссарро має бути неодмінно цікавою. Або, принаймні, збагатить знаннями та відчуттями, що дозволять з іншого боку поглянути на його картини. Перший присмак розчарування я відчув після першої третини книги – Піссарро не основний персонаж тут, перші відомості про його життя з’являються у другій половині твору. Більша частина присвячена його матері – Рашелі. Та, може, це й непогано. Така компоновка роману дозволить глибше зануритись у сімейні таємниці, побачити той казанок, у якому зростав Каміль з його численними братами та сестрами. Та й опис долі його матері, скажу я вам, ще та історія.
Багато подій, велика кількість персонажів, але історія тільки починалась. Ось у цьому я вбачаю ще один недолік роману. Для сімейної саги це нормальне явище, але для автора це виклик: зібрати все докупи, щоб жодні сюжетні лінії не провисали, пояснити читачеві кожну задумку і дилему. У цьому ж романі авторка хотіла показати занадто багато проблем, а ось пояснити їх доцільність та довести до логічного закінчення не вийшло. Ось лише частина з них:
- сімейні стосунки: Рашелі і матері, Каміля і Рашель, доля її подруги Жустін.
- емансипація жінок. Рашель не мала прав на сімейну справу та незалежність у виборі. Саме боротьба за власний життєвий вибір і є основою роману.
- рабство. Формально рабство на острові було скасовано давно, але той, хто прибував на острів рабом, ним і залишався. Рашель з сумом дізналась, що служниця її першого чоловіка – рабиня, а чоловік, що врятував її батька та працював у крамниці – теж раб. Велика кількість жителів острова були рабами, що не мали повноцінних прав.
- життя єврейської спільноти та несправедливість, пов’язана з цим. Цікава сюжетна лінія, яку не часто зустрінеш у книгах. Зазвичай описуються гоніння на євреїв, а тут показано, якими жорстокими вони можуть бути відносно своїх єдиновірців.
- бідність
- кохання та труднощі, через які варто пройти, щоб зберегти його
- важливість прощати людей та приймати їх такими, якими вони є.
Маленькими радощами, що приваблювали під час читання, були маленькі дрібні сцени життя острова та його жителів – приїзд батька Каміля на Сент-Томас та його перші враження, опис хатинки травника у хащах острова, маленький водоспад, у якому полюбляли купатись головні герої. Ці замальовки життя були живими та яскравими, і саме вони рятували роман, коли я вже готовий був засудити його за надмірну шаблонність та бездіяльність персонажів.
А що ж до Каміля Піссарро, то він з’являється у другій частині роману і є одним із ключових дійових осіб. Його доля допомагає глибше зрозуміти нам його матір як основного протагоніста, а також його картини. Думаю, саме тропічний острів подарував його картинам яскравість та глибину кольору.
Зрозуміло, що більшість тексту в романі вигадана, але авторка запевняє, що деякі факти є дуже близькими до реальності. Дякую їй за змогу поспостерігати за життям одного з кращих митців ХІХ століття.
#Вона: Ірина Манжос
«Я б залюбки жила в будинку, де чула б море уві сні». Поєднання яскравих історичних елементів, подій, що породжують жертвоприношення, сімейні трагедії, заборонене кохання, зради у світі, поділеному на релігії, раси та класи, але не позбавленому мистецтва, краси та любові,– те, що захоплює читача з першої сторінки книги і не відпускає до останнього слова. Новий роман Еліс Гофман «Шлюб протилежностей» починається і закінчується, ніби уві сні.
Ця книга наповнена прекрасними образами колоритного острову Сент-Томас з його блакитним морем і пахучим повітрям та вишуканого Парижа, що приваблює квітучими садами та аристократичними будівлями. В її основі лежить історія забороненого кохання між Рашель та Фредеріком. Вона – онука євреїв, які втекли від переслідувань, любляча донька і жінка, яка бореться за своє щастя та кохання. Він – племінник першого покійного чоловіка Рашель. Це історія, яка породжує величезний скандал, змушує героїв іти наперекір волі єврейського суспільства, ховати свої почуття, але дає життя одному з майбутніх основоположників течії імпресіонізму – Камілю Піссарро.
Еліс Гофман дотримувалася правдивих фактів з життя Рашель Пом’є, але герої, які не є її родиною,– вигадані. Найбільшим досягненням є те, що авторці дуже майстерно вдалося поєднати усіх персонажів у справжню історію і своєю рукою відірвати читача від сторінок роману та перенести до нового, чарівного та дещо романтичного світу.
«Шлюб протилежностей» – книга, яка нагадує, що ніколи не пізно здійснювати мрії, книга, яка змушує поринути в історію, затамувати подих та прожити її, книга, сцени якої тримають в напрузі та полонять увагу, книга, яка вчить, що потрібно сміятися, знаходити в собі віру та сили, приймати те, чого не розумієш, любити більше, не менше.
