Французький заповіт

Rated 5.00 out of 5 based on 2 customer ratings
(2 відгуків)

130.0 грн

Андрій Макін, уродженець Красноярська,— один з найбільш відомих письменників Західної Європи. «Французький заповіт» — вигадана історія француженки, яка прожила життя в Росії — «країні, що заросла колючим дротом». Сюжет роману тісно пов’язаний зі справжньою біографією автора, який у 1987 році емігрував у Францію. Роман був опублікований 1995 року і став справжньою літературною сенсацією, а його творець був удостоєний Гонкурівської премії. Чудовий стиль, багата і точна мова, психологічна глибина.

Додаткова інформація

Артикул:

269732

Обкладинка:

Тверда, суперобкладинка

ISBN:

978-617-09-3386-7

Мова:

українська

Кількість сторінок:

288

Серія:

Лауреати

Розміри:

130х200 мм

Рік видання:

2017

Автор: Андрій Макін
Переклад:

Світлана Орлова

Жанр: Драма, мелодрамаСучасна проза

2 відгуки для Французький заповіт

  1. Оцінено в 5 з 5

    dante-kiev

    «Французький заповіт» — вигадана історія француженки, яка прожила життя в Росії — «країні, що заросла колючим дротом». Роман опублікований 1995 року був удостоєний Гонкурівської премії, автор якого росіянин-емігрант Андрій Макін став першим не французом, який отримав головну літературну премію Франції.

    Сюжет роману тісно пов’язаний зі справжньою біографією автора, який у 1987 році сам емігрував до Французької Республіки. Оповідь ведеться від імені хлопчика, а далі юнака, який зростає, досліджує життя під впливом своєї бабусі Шарлотти – героїні роману.

    Андрій Макін народився в Красноярську, виріс у російському місті Горький. Онук французької емігрантки Шарлотти Лемон, що жила в Росії з часів революції 1917 року, вивчав французьку з дитинства. Рідна мова бабусі формувала світогляд, характер та внутрішній світ юнака, спонукала відчувати себе не інакшими, але особливими. Оскільки, і в першу чергу, його бабуся була для рідних непересічною, особливою жінкою, це відчували й знайомі-сусіди:

    “Жити з бабусею – означало відчувати себе в іншому місці. Вона перетинала двір, ніколи не присідаючи на лавку з «бабушками», без яких російський двір навіть уявити не можна. Це не заважало їй привітно з ними вітатися, розпитувати про здоров’я тієї, яку вже давно не бачила, і робити маленькі послуги, наприклад підказувати, як позбавитись кислого присмаку в молочнику. Але, звертаючись до них, вона завжди стояла. I її старі співрозмовниці приймали цю відмінність. Усі розуміли, що Шарлотта не є російською «бабушкою».”

    Російська “глубінка”, і без того для читача здається чимось потойбічним, а разом з “білою сорокою” – француженкою Шарлоттою перетворюється на авангардну листівку на межі сюру:

    “Збагнути сенс цих незвичайних далеких країн, які відкрила наша бабуся, ми змогли завдяки місцевому п’яничці Гавриличу. Цього чоловіка боялися ледь бачили його неясний силует за тополями у дворі. Він не зважав на міліціонерів, блокував вуличний рух примхливими зиґзаґами своєї ходи, виступав проти влади, своєю громоподібною лайкою змушував тремтіти скло і підмітав навколо лавок, на яких сиділи «бабушки». Отже, цей самий Гаврилич зустрівши мою бабусю, зупинявся і, намагаючись стримати подих, насичений парами горілки, видавав з посиленою пошаною:
    – Доброго дня, Шарлотто Норбертовно!
    Так, він один у дворі називав її французьким іменем, злегка русифікованим, але справжнім. Більш того, він дізнався, невідомо коли і звідки ім’я батька Шарлотти, утворив це екзотичне ім’я по батькові – «Норбертовна» – вершину ввічливості і люб’язності в його вустах. Його затуманені очі прояснялися, велетенське тіло набувало рівноваги, голова трохи хаотично погойдувалася, і язиком, що просякнув у спирт, він виконував номер звукової акробатики:
    – Чи все у вас добре, Шарлотто Норбертовно?”

    Досліджуючи життя французької бабусі в історіях, якими та ділиться зі своїми онуками, щось вигадуючи та дофантазовуючи в уяві, герой-споглядач дорослішає і у лабіринті підліткового віку пізнає як дружбу:

    “Мені було відомо, що Пашка, блукаючи взимку берегами Волги, таємно мріяв про морські експедиції. Я з радістю знайшов для нього у своїй французькій колекції жахливий бій моряка з величезним спрутом. І оскільки моя ерудиція живилася виключно анекдотами, розказав йому один, пов’язаний з його пристрастю і нашим перебуванням в остові старого човна. Якось у не спокійному морі англійський військовий корабель зустрів французьке судно і перед тим, як розпочати нещадний бій, англійський капітан звернувся до ворогів, прокричавши в рупор: «Ви, французи б’єтесь за гроші. А ми, підданці королеви’ б’ємося за честь!» З французького судна порив солоного вітру приніс капітану радісний вигук: «Кожен б’ється за те, чого у нього немає, пане!»”

    Так і перші запаморочення від пробудження хімії-потягу до протилежної статі:

    “Лінія обрію була чистою і гострою, як лезо. З дивним спокоєм я думав, що наближається кінець канікул. І кінець цілого періоду мого життя, кінець, ознаменований несподіваним відкриттям: усі мої знання не можуть гарантувати ані щастя, ані особливих стосунків з головним… I ще одне одкровення: я вже давно думаю про жіночу плоть, про жіночі тіла. Усі інші думки були другорядними, випадковими, сторонніми. Так, тепер я дізнався, що бути чоловіком – означає постійно думати про жінок, що чоловік не що інше, як такий собі жінковидець! І що ним я і став…”

    “Французький заповіт” – оповідь про шлях, який долає кожна людина протягом свого життя. Та в певні рідкісні моменти кожен з нас має задуматися, коли варто перервати цей рух, озирнутися і прийняти рішення, чи ти “прийшов/повернувся туди, де твоє місце”. Місце, яке ти шукав. Чи можливо варто зупинитися, щоб вчасно змінити орієнтири, не пропустити цю важковловиму мить. Коли життя – це лише мить перед Вічністю.

    Роман задає багато питань, але дає і відповіді на деякі з них. Відповіді зі знаком “…” наприкінці. Якщо “три крапки у кінці роману” вам до смаку, “Французький заповіт” Андрія Макіна – ваша книги.

    #ФабулаКнигоманія2018 #FabulaBookMap_32

  2. Оцінено в 5 з 5

    bidshumi

    Роман не француза, що здобув Ґонкурівську премію, Ґонкурівську премію ліцеїстів, премію Медичі. Заслуговує на повагу та зацікавлення. Твір, що частково заснований на біографії автора. Центральним героєм є хлопчик, що відкриває для себе світ крізь світогляд бабусі – француженки, що живе в маленькому російському містечку, далеко від Батьківщини, від матеріальних благ, від культури. Про бабусю Шарлотту варто додати більше. Вона пережила дві Світові війни, пізнала табірне життя, зґвалтування, бідність, смерть близьких. Насичене життя, що могло би бути сюжетом вкрай цікавої та багатій на події книзі, а ось цей роман вийшов для мене камерним та, насамперед, про дорослішання.
    Книга і логічно поділена на частини. У першій внук починає знайомство з Францією через бабусині оповіді. Її цікаві історії, що підкріплені газетними та журнальними вирізками манять новими відчуттями та нереальністю. Дивовижну країну хлопчик називає Атлантидою і це є символічним. У другій частині хлопчик продовжує знайомство з Францією самостійно, приходить перше розчарування невідповідності очікуваної казковості з реальністю. Знань вже більше ніж у Шарлотти але їй все ще є що запропонувати. Життя це не лише факти. Третя частина захопила найбільше. Вона мені одразу нагадала “Ловця у житі”. Тут вже підліток шукає себе у житті, а розчарування більше не є дитячими. Смерть, секс, складні відносини з товаришами, обман і лицемірство навкруги. Російська дійсність занадто далеко від безтурботності французького всесвіту Шарлотти. У четвертій частині вже дорослий оповідач, що емігрував до Франції намагається навести лад у житті та примиритись із собою, із очікуваннями, Шарлоттою.
    Книга відверто показує усю непринадність російського життя, її безжальність, абсурдність. В той же час проглядається думка чому вона є бажаною та незрівнянною для жителів, навіть тих, що потрапили до неї ледь не випадково. Ця книга могла бути поштовхом для росіян до визнання помилок минулого, поглядом зі сторони на покаліченість громадян кривавим ХХ століттям та виходом у краще майбутнє і мирне співіснування серед європейської спільноти. Не склалось. Жаль.
    А роман дійсно блискучий і своїм сюжетом, і стилем написання. Нечасто буває, що саме не жадання дізнатись продовження, а слова автора, його образність та виразність на сторінках книги будять бажання насолодитись написаним.
    Браво автор, дякую Фабулі за такі переклади.

Додати відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.