Французький заповіт

Rated 5.00 out of 5 based on 1 customer rating
(1 відгук)

130.0 грн

Андрій Макін, уродженець Красноярська,— один з найбільш відомих письменників Західної Європи. «Французький заповіт» — вигадана історія француженки, яка прожила життя в Росії — «країні, що заросла колючим дротом». Сюжет роману тісно пов’язаний зі справжньою біографією автора, який у 1987 році емігрував у Францію. Роман був опублікований 1995 року і став справжньою літературною сенсацією, а його творець був удостоєний Гонкурівської премії. Чудовий стиль, багата і точна мова, психологічна глибина.

Додаткова інформація

Артикул:

269732

Обкладинка:

Тверда, суперобкладинка

ISBN:

978-617-09-3386-7

Мова:

українська

Кількість сторінок:

288

Серія:

Лауреати

Розміри:

130х200 мм

Рік видання:

2017

Автор: Андрій Макін
Переклад:

Світлана Орлова

Жанр: Драма, мелодрамаСучасна проза

1 відгук для Французький заповіт

  1. Оцінено в 5 з 5

    dante-kiev

    «Французький заповіт» — вигадана історія француженки, яка прожила життя в Росії — «країні, що заросла колючим дротом». Роман опублікований 1995 року був удостоєний Гонкурівської премії, автор якого росіянин-емігрант Андрій Макін став першим не французом, який отримав головну літературну премію Франції.

    Сюжет роману тісно пов’язаний зі справжньою біографією автора, який у 1987 році сам емігрував до Французької Республіки. Оповідь ведеться від імені хлопчика, а далі юнака, який зростає, досліджує життя під впливом своєї бабусі Шарлотти – героїні роману.

    Андрій Макін народився в Красноярську, виріс у російському місті Горький. Онук французької емігрантки Шарлотти Лемон, що жила в Росії з часів революції 1917 року, вивчав французьку з дитинства. Рідна мова бабусі формувала світогляд, характер та внутрішній світ юнака, спонукала відчувати себе не інакшими, але особливими. Оскільки, і в першу чергу, його бабуся була для рідних непересічною, особливою жінкою, це відчували й знайомі-сусіди:

    “Жити з бабусею – означало відчувати себе в іншому місці. Вона перетинала двір, ніколи не присідаючи на лавку з «бабушками», без яких російський двір навіть уявити не можна. Це не заважало їй привітно з ними вітатися, розпитувати про здоров’я тієї, яку вже давно не бачила, і робити маленькі послуги, наприклад підказувати, як позбавитись кислого присмаку в молочнику. Але, звертаючись до них, вона завжди стояла. I її старі співрозмовниці приймали цю відмінність. Усі розуміли, що Шарлотта не є російською «бабушкою».”

    Російська “глубінка”, і без того для читача здається чимось потойбічним, а разом з “білою сорокою” – француженкою Шарлоттою перетворюється на авангардну листівку на межі сюру:

    “Збагнути сенс цих незвичайних далеких країн, які відкрила наша бабуся, ми змогли завдяки місцевому п’яничці Гавриличу. Цього чоловіка боялися ледь бачили його неясний силует за тополями у дворі. Він не зважав на міліціонерів, блокував вуличний рух примхливими зиґзаґами своєї ходи, виступав проти влади, своєю громоподібною лайкою змушував тремтіти скло і підмітав навколо лавок, на яких сиділи «бабушки». Отже, цей самий Гаврилич зустрівши мою бабусю, зупинявся і, намагаючись стримати подих, насичений парами горілки, видавав з посиленою пошаною:
    – Доброго дня, Шарлотто Норбертовно!
    Так, він один у дворі називав її французьким іменем, злегка русифікованим, але справжнім. Більш того, він дізнався, невідомо коли і звідки ім’я батька Шарлотти, утворив це екзотичне ім’я по батькові – «Норбертовна» – вершину ввічливості і люб’язності в його вустах. Його затуманені очі прояснялися, велетенське тіло набувало рівноваги, голова трохи хаотично погойдувалася, і язиком, що просякнув у спирт, він виконував номер звукової акробатики:
    – Чи все у вас добре, Шарлотто Норбертовно?”

    Досліджуючи життя французької бабусі в історіях, якими та ділиться зі своїми онуками, щось вигадуючи та дофантазовуючи в уяві, герой-споглядач дорослішає і у лабіринті підліткового віку пізнає як дружбу:

    “Мені було відомо, що Пашка, блукаючи взимку берегами Волги, таємно мріяв про морські експедиції. Я з радістю знайшов для нього у своїй французькій колекції жахливий бій моряка з величезним спрутом. І оскільки моя ерудиція живилася виключно анекдотами, розказав йому один, пов’язаний з його пристрастю і нашим перебуванням в остові старого човна. Якось у не спокійному морі англійський військовий корабель зустрів французьке судно і перед тим, як розпочати нещадний бій, англійський капітан звернувся до ворогів, прокричавши в рупор: «Ви, французи б’єтесь за гроші. А ми, підданці королеви’ б’ємося за честь!» З французького судна порив солоного вітру приніс капітану радісний вигук: «Кожен б’ється за те, чого у нього немає, пане!»”

    Так і перші запаморочення від пробудження хімії-потягу до протилежної статі:

    “Лінія обрію була чистою і гострою, як лезо. З дивним спокоєм я думав, що наближається кінець канікул. І кінець цілого періоду мого життя, кінець, ознаменований несподіваним відкриттям: усі мої знання не можуть гарантувати ані щастя, ані особливих стосунків з головним… I ще одне одкровення: я вже давно думаю про жіночу плоть, про жіночі тіла. Усі інші думки були другорядними, випадковими, сторонніми. Так, тепер я дізнався, що бути чоловіком – означає постійно думати про жінок, що чоловік не що інше, як такий собі жінковидець! І що ним я і став…”

    “Французький заповіт” – оповідь про шлях, який долає кожна людина протягом свого життя. Та в певні рідкісні моменти кожен з нас має задуматися, коли варто перервати цей рух, озирнутися і прийняти рішення, чи ти “прийшов/повернувся туди, де твоє місце”. Місце, яке ти шукав. Чи можливо варто зупинитися, щоб вчасно змінити орієнтири, не пропустити цю важковловиму мить. Коли життя – це лише мить перед Вічністю.

    Роман задає багато питань, але дає і відповіді на деякі з них. Відповіді зі знаком “…” наприкінці. Якщо “три крапки у кінці роману” вам до смаку, “Французький заповіт” Андрія Макіна – ваша книги.

    #ФабулаКнигоманія2018 #FabulaBookMap_32

Додати відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.