Як бути двома

Відгук з інстаграму користувача @nevely.nana Что происходит в вашей жизни, когда вы выпиваете свой первый кофе? • За чашечкой утреннего кофе, Али Смит, автор книги «Как быть двумя», наткнулась на идею своей книги в журнале об искусстве. • Картина «Святого Винсента» стала основой рассказа, который повествует о совсем юной художнице- Франческе, что воспитывается отцом. Чтобы получить работу художника она решает притвориться мальчиком, и вскоре получает заказ на фреску в палаце у знатного маркиза. • Одна из бесспорных изюминок книги-двугранность. Из журнала 1960го г., что завалялся на секонд-хенде, Али Смит прочла о страшном потопе во Флоренции, что уничтожил большую часть настенных фресок. Тщательная реставрация раскрыла первоначальные картины, скрывавшиеся под верхним слоем настенных рисунков, но об их авторе до сих пор ничего не известно. «Мне стало интересно-возможно ли написать книгу, что складывалась бы из подобных наружных и тайных слоёв,- говорит писательница.- Что-то, что будет рассказывать о двух сторонах». И это у неё получилось блистательно. • Один рассказ плавно переходит в другой и, что интересно, вы можете сами решить с какой стороны начать. • Вторая сторона рассказа начинается с того, что Франческа сидит в художественном музее и видит девочку, или мальчика. Он или она стоит у её картины «Святого Винсента» и долго вглядывается в её детали. Он или она здесь не впервые. • Джорджи, так зовут девочку, что любит эту картину, потому что её любила её мама. Девочка часто приезжает в Лондон, чтобы прийти сюда, тем самым сбежав от отца алкоголика, постоянного непонимания своей роли в этом мире, и ответственности за младшего брата, о котором должна заботиться мать. Но мать умерла. • Две истории, две стороны и много параллелей, что сплетают две истории, разорванные огромным отрезком времени, но объединяющиеся подобными судьбами, непониманием и надеждой. • Али Смит говорит о проблемах общества или человека-подростка, как единицы, и подчеркивает тот момент, что эти трудности с течением времени не подвергаются кардинальным изменениям, а переходят из одного поколения в другое. Переходной возраст, секс, определение внутреннего голоса, как и своего гендера- основополагающие становления человека.

«Чи вартість митця вимірюється грошима? Ціна і вартість – чи це одне й те саме? Чи гроші – це ми? Чи ними міряється те, наскільки ми робимо те, що робить нас нами? І що значить «робимо»? Чи ми – те що ми робимо?» Найбільш неоднозначна книга з усіх що я читала. Чому так? Бо я половини навіть не зрозуміла про що, а ще тому що ця книга мені подобається так само, як і не подобається. Вона реально розпилює мене навпіл. А ще я уявлення не маю як Вам розповісти сюжет, щоб не накидати спойлерів. Книга поділена на дві частини рівно по 160 стр. кожна. Це ніби дві окремі історії, потік свідомості двох героїнь, але вони так тісно переплетені, що одне зайве слово і буде спойлер. Алі Сміт вважаться в однією з найкращих письменниць сьогодення. І вона справді майстер нової форми письма. А те як вона переплела сюжет піднявши цілу низку цікавих тем, просто браво. В цій історії і про втрату близьких людей, і про фемінізм, про плин історії і те як люди залишають свій слід, або ж зникають і ніхто їх не пам’ятає. Теми які мені особисто не зайшли: про мистецтво (нічого в цьому не тямлю?) і про лесбійську любов (не дано зрозуміти?). Джордж втратила свою маму, у неї сильна депресія і вона ходить до шкільного психолога. Її історія – це спогади про маму (дуже незвичайну жінку) і те як вона намагається жити далі. А от історія про художницю з минулого, мене якось не дуже пройняла. Це книга вищого рівня складності. Вона для інтелектуалів. Я ще не зовсім доросла, щоб сприйняти її повною мірою. Тож прочитаю ще раз років через 10.