Паризькі години

Книга мене вразила. Я давно не читала так гарно й майстерно написаного роману. Та ще й у шикарному перекладі. Атмосфера міжвоєнного Парижу 1927 року. Місто в яке стікалося безліч людей з різних країн світу: письменники, художники, актори. Автор ненав'язливо ввів в історії відомі особистості: Марселя Пруста, Ернеста Ґемінгуея, Гертруду Стайн, Жозефіну Бейкер. Але всі вони лише прикрашають оповіді головних героїв, роблячи їх більш виразними. Книга гарно структурована, кожен розділ оповідає про одного з головних героїв. Поступово ми занурюємося в історії кожного з них, розділяючи їх біль, сум та втрати. Мені був цікавий кожен персонаж, з жодним я не нудьгувала. Навпаки, закінчуючи читати главу з нетерпінням чекала на продовження. Доля кожного з них заслуговує на окрему книгу, настільки було захопливо. Навіть не знаю, як це вдалося автору, але він зумів написати роман так, що читаючи його я прожила кожну емоцію з головними героями, відчула їх біль, страхи і хвилювання. Кінець книги, для мене, був неочікуваний. Всі герої зійшлися в одній точці, але кожного чекав свій фінал. Книга мені дуже сподобалася. Її хочеться обговорювати, тим паче, що роман піднімає багато тем, які наразі близькі українцям.

І знову Париж Навіть у назві цієї книжки ховається таємниця та загадка. Та й обкладинка зваблює та запрошує до нової зустрічі з цим неймовірним містом. Роман молодого британського письменника Алекса Джорджа «Паризькі години», (видавництво Фабула) що вийшов друком минулого року, став бестселером та отримав вельми багато чудових відгуків досить відомих письменників, майстрів своєї справи. Вони такі спокусливі та щедрі на похвалу, що не втримуєшся та розумієш: цей роман варто прочитати. Тож, це вже моя третя книжка про вишукану столицю Франції за півроку. Може, півсвідомість натякає, що час знову їхати в Париж, щоб знайти ті місця, де мешкали герої роману, посидіти у чудовому Люксембурзькому парку на його відомих стільцях, погрітися на весняному сонечку або випити каву з круасанами в одній із кав’ярень, спостерігаючи за життям мешканців відомого міста та шукаючи нащадків тих, про кого йдеться мова. Автор вибрав для своїх героїв буремні роки між двома світовими війнами, а це означає біль та втрату, розпач та надію, а ще бурхливе богемне життя письменників, музикантів, художників. У цей час жили та творили Ернест Хемінгвей, Марсель Пруст, Моріс Равель…І автор, на щастя, не робить їх героями своєї розповіді, вони другорядні, як і Гертруда Стайн, Жозефіна Бейкер, Сільвія Біч. Але захоплива розповідь про долю чотирьох героїв торкається їхньої участі у подіях, що відбуваються в романі. Герої дуже різні за віком, фахом, інтересами та сподіваннями. Тут і молодий вірменин Сурен, біженець із Туреччини, який дивом вижив після різні його співвітчизників. Опинившись у Парижі, знайшовши валізу з ляльками, а потім і сам, навчившись їх шити та ладити, він кожен день приходить у Люксембурзький парк, щоб дітлахам, що з радістю очікують зустрічі з ним, показати якусь виставу. Інший герой – молодий письменник Жан-Поль, що пережив жах першої світової, де отримав страшне поранення та дивом вижив, повернувшись додому, мріє про Америку. А молодому художнику Гійому, мешканцю Монпарнаса, весь час бракує коштів, хай його картини помічає та купляє сама Гертруда Стайн. Але, як на мене, головна героїня жінка – Каміла Клермон, прототип якої Селеста Альбаре дійсно була служницею великого Марселя Пруста. Тож Камілла а погляд автора була не тільки помічницею великого письменника, але й його найліпшим другом, яка мала виконати його останнє волю. Чи зможуть головні герої здійснити свої мрії та сподівання? Саме про це роман, і він так захоплює та поглинає і незвичним сюжетом (короткі, гарно написані розділи), і описом паризьких вуличок та парків, пересічних мешканців та гламурних місць, що здається, ти там присутній та бачиш все на власні очі, відчуваючи всі ті емоції, переживаючи кожну подію та пригоду. Дуже несподіваний кінець роману ошелешує! Відома американська авторка Сара МакКой відзначила: «Паризькі години» - бенкет для всіх органів чуття.» І дійсно, читаючи роман, отримуєш справжню насолоду та задоволення. І довгі роздуми…

"Паризькі години" - це історія втраченого покоління. Покоління, яке представлене у свідомості наступників видатними митцями, але це насправді дуже багато людей, які пережили першу світову війну. ⠀ Події відбуваються у Парижі, 1927 року і охоплюють один день. Один день Сурена, Каміли, Жан Поля і Гійома. Лялькар, служниця, журналіст, художник. Тут же - знамениті імена: Марсель Пруст, Моріс Равель, Ернест Гемінґвей, Гертруда Стайн, Жозефіна Бейкер. Хочеться сказати - життя знаменитостей і простих людей. Але не буває простих людей, усі складні. У кожного за плечима як не трагедія, то таємниця. Війна знищує твоє життя, навіть якщо ти вижив. Змінюється все. І чудо, якщо ти знайдеш у собі сили жити далі. ⠀ У цьому романі про війну небагато: Жан Поль згадує поранення, Каміла - життя у Парижі. Більше вражає історія Сурена і геноцид вірменського народу. Мені здається, не дуже ми про це знаємо. Хоча навіть Кім Кардаш'ян постійно про це говорить. ⠀ Історії кожного героя як маленькі струмки вливаються в один потік. Крок за кроком до фіналу вони зійдуться в один час в одному місці. Таємниця зберігається до кінця. І так їх невимовно шкода, усіх. ⠀ Читайте цей роман, він чудовий.