Екзотика і хитрощі

(25.04.1907 – 04.10.1941) Микола Трублаїні – український письменник та журналіст.

Народивсяв в селі Вільшанка, нині Крижопільського району Вінницької області. Навчався в Немирівській гімназії. Закінчив Проскурівське реальне училище. Працював сількором вінницької газети «Червоний край». Заснував у с. Черепівка комсомольський осередок, організовав хату-читальню, бібліотеку, гурток з ліквідації неписьменності, проводив просвітницьку роботу серед селян. Закінчив навчання на «Всеукраїнських курсах журналістики» в Харкові. Працював в редакції харківської газети «Вісті» та навчався на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти. Член спілки письменників. Був директором харківського філіалу видавництва «Радянський письменник». З перших днів німецько-радянської війни працював військовим кореспондентом фронтової газети та був смертельно поранений.

Трублаїні є автором чималої кількості книг, з-поміж яких оповідання «Шхуна «Колумб», «Мандри Закомарика», збірка повістей «Оповідання про далеку Північ», «Крила рожевої чайки», «Пустуни на пароплаві», науково-фантастичний роман «Глибинний шлях» та інші твори для дітей.

(1897–08.10.1946) Степан Левинський – український письменник, мандрівник, культуролог, дипломат.

Народився у м. Львові. Закінчив гімназію та Львівську політехніку зі ступенем інженера-хіміка. Студіював у Брюсселі, Бельгія. 1922 року виїхав до Парижа, де закінчив японський відділ Школи державних мов та Школу політичних наук. Працював торговельно-економічним референтом і перекладачем з японської мови в польському консульстві в Харбіні. Жив у Шанхаї, Пекіні. Співпрацював в україномовному часописі «Український голос на Далекому Сході» та публікувався у львівському часописі «Назустріч». Після Другої світової війни евакуйований до Франції.

Степан Левинський був відомий у Галичині в 30-х роках XX століття як автор талановитих подорожніх нарисів (тревелогів) про мандрівки Близьким і Далеким Сходом, які вийшли окремими книгами: «Від Везувія до пісків Сахари», «З японського дому», «Схід і Захід», «Хатина буддійського самітника», «Враження з Японії». За книжку «З Японського дому» одержав премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка. Взяв участь у підготовці першого українсько-японського словника.

Помер письменник у 1946 році у м. Гап, Франція.

(22.06.1891 – 27.09.1937) Петро Лісовий (справжнє ім’я – Свашенко Петро Андрійович) – український письменник та журналіст.

Народився у с. Деркачі, нині – Дергачі, на Харківщині. Початкову освіту здобув у земській школі. Навчався в Уманському сільськогосподарському училищі. Займався революційною діяльністю та кілька разів піддавався арешту різних режимів. Працював у редакції повітової газети на Правобережжі, редагував фронтову газету, був призначений на голову Чернігівського окружного земельного відділу, на секретаря Ніжинського повітвиконкому. Виконував обов'язки власного кореспондента газети «Селянська правда» і «Вісті ВУЦВК» на Чернігівщині. Був членом «Плугу».

Петро Лісовий є автором збірок оповідань і нарисів «В тумані», «Сільське», «Дичавина», «В революцію», «Дніпробуд», «Нетрі села», «Кубань», «Українська Ніагара», «Правда», «З дороги», «Чудотворці», «З олівцем по Україні», «Демонстрація», «Світовий рекорд», повістей і романів «Микола Ярош», «Наші Слобожани», «Записки Юрія Діброви», «Бризки крові», «За Збручем», «Червона ракета», «Гаррі Сміт, або Янкі в українських преріях», «Вишневі потоки».

(26.06.1884-осінь 1933) Наталя Романович-Ткаченко — українська письменниця і перекладачка.

Народилась в місті Сквирі на Київщині. Дитинство провела на Чигиринщині.

У 1903 — 1906 роках разом з чоловіком Михайлом Ткаченком жила у Львові, де познайомилася з Іваном Франком, там почала (1905) друкувати оповідання в «ЛНВ», у якому були друковані й дальші її твори, зокрема трилогія «Мандрівниця» і подорожні записки з Галичини (1917—1918).

1906 року подружжя повернулося до Києва.

Під час Першої світової війни Наталя Данилівна розбудовувала на всій території України мережу притулків для сиріт та загублених дітей і разом з іншими жінками намагалася з'єднати роз'єднані родини.

З 1923 року Романович-Ткаченко друкувала свої твори в журналі «Червоний Шлях». Збірка оповідань «Життя людське» (1918), «Несподіваний землетрус» (1928), «Чебрець-зілля» (1928). «Зінькова Зірка» (1929) і книга «Нас кличуть гудки. Записки революціонерки 900-их pp.» (1931).

Перекладала з французької (Еміль Золя «Лурд» (1930), Октав Мірбо «Щоденник Покоївки» (1928), Жуль Верн «Діти капітана Гранта») та англійської (твори Томаса Майна Ріда).

(10.10.1887 – після 1930) Дмитро Лисиченко – видатний український громадсько-політичний діяч, бібліограф, видавець та публіцист.

Народився в Катеринославі, нині – Дніпро. Закінчив педагогічні (вчительські) курси. Був одним із лідерів місцевої «Просвіти». Працював урядовцем служби зборів (таксувальником) Катерининської залізниці. Заснував книгарню «Слово» та видавництво «Світло». Один із лідерів українського культурного руху в Катеринославі, член Української Центральної Ради, провідний член катеринославської організації УСДРП, видатний діяч українського робітничого руху, український політик доби Російської імперії та УНР, близький знайомий і товариш по партії Володимира Винниченка, дослідник української видавничої діяльності, преси та книготоргівлі на Катеринославщині, перекладач англійської та французької літератури, історик української преси. Був засуджений до п’яти років виправно-трудових таборів (ГУЛАГ). Убитий в концтаборі.

Дмитро Лисиченко переклав з англійської окремі твори Дж. Лондона, зокрема «Морський вовк», «Пошитий у дурні», «Багряна чума», «Віра в людину». Друкувався у часописах «Бібліологічні вісти», «Західна Україна», «Червоний шлях» тощо. Написав «Українська преса в Катеринославі» та «Короткий огляд української видавничої діяльності, преси та книготоргівлі на колишній Катеринославщині».

(1890 – після 1933) Марія Лисиченко – активістка мануйлівської «Просвіти», членкиня  Української соціал-демократичної робітничої партії, від якої у 1917 році обиралася до Української Центральної ради.

Народилася в селі Зеленьки на Київщині. Навчалася у Зеленьківській сільській школі. Працювала рядовою колгоспницею, очолювала ланку буряківників колгоспу імені Будьонного. Удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці із врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот» за отримання високих урожаїв. Членкиня ВКП(б). Закінчила Київську середню сільськогосподарську школу. Разом з чоловіком, Лисиченком Дмитром, у Катеринославі тримали українську книгарню «Слово».

Марія багато друкувалася в періодиці з оповіданнями та нарисами, активно займалася перекладами з англійської мови. В її перекладах вийшли твори Джека Лондона (близько десяти книжок), Майн Ріда, Етель Войнич, Джозефа Конрада, Шервуда Андерсона, Фенімора Купера.

Остання згадка про Марію Лисиченко датується 1933 роком, вона зазначена перекладачкою роману «Менгеттену» Джона Дос Пассоса. Ймовірно репресована.

(28.10.1896-27.10.1937) Майк (Михайло) Йогансен – письменник, поет, перекладач, автор першого українського бестселлера, один із засновників ВАПЛІТЕ.

Народився у Харкові. Його батько був родом з Латвії, у Харкові він працював вчителем німецької мови. Матір походила з козацького роду Крамаревських.

Навчався у Третій харківській чоловічій гімназії. Потім закінчив історико-філологічний факультет Харківського Імператорського університету (1917), де спеціалізувався на вивченні латини. Вільно володів англійською, німецькою, французькою, італійською, іспанською, скандинавськими, майже усіма слов’янськими мовами, знав старогрецьку та латину.

Вчителював у школах Харкова, викладав у Харківському інституті народної освіти.

Після 1918 року Йогансен під враженням від Радянсько-української війни та кривавих розправ денікінців у Харкові, почав писати вірші українською.
 

Навколо Майка Йогансена гуртувалися талановиті митці – Юрій Яновський, Микола Бажан, Юрій Смолич, Василь Еллан-Блакитний. Близькі стосунки пов’язували його з Миколою Хвильовим та Володимиром Сосюрою. Дружба з Олександром Довженком зав’язалася зі спільного захоплення полюванням та рибалкою.

1925-го вийшов пригодницький роман Майка Йогансена під псевдонімом Віллі Вецеліуса «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», який мав шалену популярність.  Кожний розділ роману виходив окремим випуском. Цьому твору судилося стати справжнім бестселлером, бо протягом року загальний наклад книжок становив  сто тисяч примірників.

У цей час Майк Йогансен відкрив для себе кіно. З Юрком Тютюнником вони написали сценарій фільму «Звенигора». Стрічку знімав Олександр Довженко. Він вніс зміни до сценарію, тому Йогансен відмовився від авторства. Після цього згасає їхня дружба.

Йогансен звертається до сюжетного вірша, балад, віршованих оповідань, нарису, поєднання прози та поезії, містифікації.

1937-го Майк Йогансен був заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності  та розстріляний у Лук’янівській в’язниці Києва.