Гіменей розкутий. Добірка української еротичної прози.

(27.08.1902-25.02.1954) Юрій Яновський — український поет, прозаїк, драматург, редактор. Один із романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу «Українська література», військовий журналіст, сценарист ВУФКУ, художній керівник Одеської кінофабрики.

Народився у селі Маєрове (тепер Нечаївка) на Єлисаветградщині. Там провів дитинство, а в 1919 р. закінчив Єлисаветградське реальне училище. Після цього вчився в механічному технікумі, а протягом 1922 – 1923 рр. – на перших двох курсах у Київському політехнічному інституті.

Як літератор Яновський дебютує віршем «Море» у газеті «Пролетарська правда» від 1 травня 1922 р. Письменника помічає Михайль Семенко, що тоді працює в газеті «Більшовик». Лідер футуристів стає метром талановитого початківця й уводить його в літературу: у 1924 р. у «Більшовику» Яновський публікує вірш «Дзвін» та стає позаштатним кореспондентом газети. Приєднується до футуристичного руху, вступає до організацій «Комункульт» і «Жовтень», знайомиться з Миколою Бажаном. Їх обох Семенко забирає із собою в Харків, на роботу в сценарному відділі ВУФКУ. Спершу Яновський працює там редактором, паралельно пишучи й публікуючи першу збірку оповідань «Мамутові бивні» (1925), а потім дебютує як сценарист, створюючи сценарій  до фільму  «Гамбург» (1926).

У 1926 р. Юрій Яновський стає художнім керівником Одеської кінофабрики й долучається до роботи над багатьма фільмами. Митець займається відбором і редагуванням сценаріїв, монтажем і створенням написів до кінострічок.

Робота на кінофабриці наклала величезний відбиток на всю подальшу творчість митця. Кінематографічний досвід лежить в основі його першого роману «Майстер корабля» (1928 р.), перенесений в есей «Голлівуд на березі Чорного моря». Романи «Чотири шаблі» (1931) та «Вершники» (1935) – дуже кінематографічні, за «Вершниками» у 1939 навіть виходить однойменний фільм; також письменник створює кілька кіноповістей.

(02.02.1901-03.11.1937) Валер’ян Підмогильний — український письменник і перекладач, представник покоління «Розстріляного відродження», життя якого обірвав сталінський режим. 
Творче сонце прозаїка зійшло рано: у дев’ятнадцять років видав свою першу збірку, у двадцять — дебютував з перекладом роману «Таїс» Анатоля Франса. Саме завдяки Підмогильному вийшли твори Бальзака, Стендаля, Дідро, Гюго, Вольтера, Меріме українською мовою. Як автор Валер’ян Підмогильний показав себе майстром глибокого психологізму, інтелектуалізму. Він тонко зобразив проблеми міста й села, людини й обставин... Попри різноманіття сюжетів ці риси притаманні всім його творам.

(28.07.1880-06.03.1951) Володимир Винниченко — унікальна постать в історії України, один з визначних борців за незалежність нашої держави у XX ст. Як політичному діячу Винниченку судилося головувати в Директорії й Генеральному Секретаріаті, стати автором усіх універсалів, зокрема IV Універсалу Української Центральної Ради, перша стаття якого знаменувала: «УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу». Власне саме політична діяльність й змусила Володимира Кириловича емігрувати у Францію, де він прожив до 1951 року. Його літературна спадщина довгих пів століття перебувала під забороною. Найвідоміші твори: «Федько-халамидник», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Сонячна машина».

(13.12.1893—13.05.1933) Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, політичний діяч, один з основоположників пореволюційної української прози. Один з найвідоміших представників розстріляного відродження, ідейний натхненник гасла «Геть від Москви!».