Води слонам

Шоу видається прекрасним... ​📍Дисклеймер: в книзі присутні сцени жорстокого поводження з тваринами Я не люблю цирк від слова зовсім, єдине, що мені завжди подобалося, коли я туди потрапляла – виступи акробатів та еквілібристів. Але цю книгу мені радили вже неодноразово, тож «Іt's time» – вирішила я і взялася за неї. Авторка, як на мене, створила блискучий мікс історичного роману та драми, де відчай Великої депресії зустрічається з ілюзією циркового блиску. У центрі сюжету Джейкоб, який в один момент втрачає все і стрибає у вагон, що везе його у світ цирку зі своїми законами, ієрархією та жорстокістю. Загалом розповідь ведеться у двох часових площинах: ​🔑 Сьогодення, де 90-річний Джейкоб у будинку для літніх людей згадує своє неймовірне життя. ​🔑 Спогади, де він ще юний. Розділи про старого Джейкоба – це окрема магія (вони, до речі, мені найбільше сподобались). Вони додають історії щему, гумору і філософії, показуючи, як далеко тягнеться нитка людської пам’яті і як цінно людині бути собою навіть тоді, коли їй вже «90 чи 93» 😌 У цій книзі нас кинуть за лаштунки, де панує бруд і небезпека, і доведеться самостійно розбиратися, хто тут друг, а хто – ворог, і чому тварини поводяться людяніше за деяких людей. Я справді захоплена цією книгою, попри мою нелюбов до цирку, я не могла відірватися від цієї історії.

Я з дитинства не люблю цирк, мені завжди було шкода тварин. Я уявляла скільки ж треба їх дресирувати щоб був результат,в яких умовах вони живуть і все заради чого? Щоб ми прийшли подивилися,плескали і пішли. Тому в цирк я не ходила і вважаю що це жорстоке поводження з тваринами. І читаючи книгу "Води слонам" я ще раз в цьому переконалася. Історію розповідає Джейкоб колишній ветеринар пересувного цирку, зараз йому 90 або 93 роки,хто там згадає і він живе в будинку для літніх людей. Він згадує про минуле,про цирк ,про тварин та людей, його минуле оживає як оживає намет цирку поряд. Але це спогади не про веселу музику,солодку вату,про яскраві кольори,сміх ,шум і гам. Це важкі спогади,як і важке життя у цирку,коли заглянути за лаштунки. Там все гірше,гірше ставлення і до тварин і до людей. Там і про голод і про побиття,там про важку дорогу потягом,там про нелюдське ставлення до працівників, неугодних просто скидали з потягу і забували про них. Читаючи розумієш як все влаштовано,якою ціною а головне для чого. І головне що ми глядачі ніколи не дізнаємося як там за лаштунками. Мені запам'ятався момент на початку книги ,як Якою розповідає що найперше почув мелодію,що означала щось пішло не так,і це був сигнал для працівників але глядачі нічого цього не помітили або не хотіли помічати,бо як кажуть народ хоче хліба та видовищ і неважливо якою ціною. Це книга на важкі теми але яку легко читати,яку цікаво читати,яка навчає що потрібно ставитися з повагою і до тварин і до людей. Ну і звичайно як ж без кохання,тут воно теж є,заради кохання люди здатні на все. І Джейкоб виборює своє право на кохання,ця книга з хепі ендом де є місце і тваринам котрі врятовані і живуть без знущань і закохана пара яка прожила багато років разом. Вони на це заслуговують. Що ще мені сподобалося це те що автор в кінці книги розповідає що багато подій є реальними і коли читаєш розумієш що це все не вигадка а реальне життя. Вона провела ціле дослідження про мандрівний цирк і про реальні історії слонів у ньому. Після прочитання книги я ще раз впевнилася що цирк це зло але книга чудова.

🎪 Прекрасна літня історія, яка створює напругу і атмосферу з першої сторінки. За яскравим фасадом цирку, де миготять рожеві блискітки й гримить оркестр, ховається темрява. Цирк – це велика містифікація, але й сама людина – загадка, де за лагідністю і шляхетністю може критися будь-яка ницість. 🎪 Я недооцінювала цю книгу майже в усьому. Не знаю, чого я чекала, але точно не такої емоційності. У ній стільки прекрасного: кохання й юність, яскравий і реалістичний світ, стрибки по дахах вагонів на повному ходу, грізні леви і сумні клоуни, велика дружба і велика помста, робота всього життя і саме життя, яке добігає кінця в будинку для літніх людей. 🎪 Мені, здається, сподобалося все: і дві часові лінії, які прекрасно доповнюють одна одну, і легкість, з якою я буквально проковтнула книгу за кілька днів, і чудовий фінал. Прекрасні герої – як люди, так і тварини, – ну і, звісно, слониха, яка стала справжньою зіркою цієї історії. 🎪 Тут саме в міру драматичності й напруги, ніжності й розпачу. Яскравих барв цирку і змазаної сірості старості наприкінці життя. І водночас у книзі стільки людяності, що аж серце щемить, попри зовсім не людяні умови циркового бізнесу часів Великої депресії. 🎪 Обов’язково додам цю історію до списку кращих літніх книг. Бо що може бути більш літнім, ніж спекотне літо з мандрівним цирком? Тож якщо вам хочеться чогось небанального, але з відчуттям літа – щиро рекомендую.