Води слонам

🎪 Прекрасна літня історія, яка створює напругу і атмосферу з першої сторінки. За яскравим фасадом цирку, де миготять рожеві блискітки й гримить оркестр, ховається темрява. Цирк – це велика містифікація, але й сама людина – загадка, де за лагідністю і шляхетністю може критися будь-яка ницість. 🎪 Я недооцінювала цю книгу майже в усьому. Не знаю, чого я чекала, але точно не такої емоційності. У ній стільки прекрасного: кохання й юність, яскравий і реалістичний світ, стрибки по дахах вагонів на повному ходу, грізні леви і сумні клоуни, велика дружба і велика помста, робота всього життя і саме життя, яке добігає кінця в будинку для літніх людей. 🎪 Мені, здається, сподобалося все: і дві часові лінії, які прекрасно доповнюють одна одну, і легкість, з якою я буквально проковтнула книгу за кілька днів, і чудовий фінал. Прекрасні герої – як люди, так і тварини, – ну і, звісно, слониха, яка стала справжньою зіркою цієї історії. 🎪 Тут саме в міру драматичності й напруги, ніжності й розпачу. Яскравих барв цирку і змазаної сірості старості наприкінці життя. І водночас у книзі стільки людяності, що аж серце щемить, попри зовсім не людяні умови циркового бізнесу часів Великої депресії. 🎪 Обов’язково додам цю історію до списку кращих літніх книг. Бо що може бути більш літнім, ніж спекотне літо з мандрівним цирком? Тож якщо вам хочеться чогось небанального, але з відчуттям літа – щиро рекомендую.

Старенький Джейкоб Дженковскі, якому вже дев'яносто.. розповідає свою найбільшу пригоду життя ❤️ Джейкоб навчається в університеті і готується до кар'єри доктора ветеринарної медицини. Але одного дня все змінюється. Він втрачає своїх батьків, будинок.. надію на подальше достойне життя і буквально заскочує в потяг, який згодом виявився цирковим. Він не лякається, одразу ж починає допомагати тваринкам. Оскільки бачить, що ставлення тут до тварин, та і до працівників цирку, зовсім паскудне. Та він все одно вирішує залишитись. Історія сповнена любові до життя і тварин, захопливої подорожі, цирковими виставами, закуліссям. І водночас ця історія щемка, сповнена болі, жорстокості й насилля. Ця історія бентежна і романтична водночас. Джейкоб знайде не тільки друзів, а й справжнє кохання свого життя. Разом з Марленою він рятує цирк від загибелі. А слониха Розі зі своїм "складним" характером буде зіркою цієї історії 💞 Я сподівалась на щасливий фінал, бо переживала за долю тварин. Знущання з тварин вважаю неприпустимим, хай там що відбувається навкруги.. А люди з "чорним" серцем взагалі не мають бути поряд, зриватись і вирішувати свої проблеми.. буквально гамселивши бідну тварину 💔 Авторка створила проникливу, життєву, реалістичну історію на основі справжніх реальних подій, які вона знаходила протягом декількох місяців, збираючи матеріал для книги. Я не дивилась екранізацію, тому порівнювати не буду. Саме книга захоплює своєю щирістю і життєствердним фіналом 🫶 Радію, що прочитала 🥰❤️

❗Є сцени жорстокого поводження з тваринами - врахуйте, якщо чутливі до цього. 📽️Екранізовано. Авторка з перших же сторінок ловить читача на гачок яскравою драматичною сценою злочину, а потім поволі веде до цієї точки, вміло міксуючи 2 часові лінії. Перша лінія - сучасна, читач зустрічає головного героя у будинку для літніх людей. Ця частина зворушлива та щемка, старість зображена легкими, але чіткими мазками - відчуваєш цей дисонанс ще активного духу, що замкнений у немічному тілі і змушений боротися з забуттям, що все наполегливіше його штурмує, а ще самотність... На жаль, у фільмі цей пласт історії зовсім побіжний і старша версія Джейкоба більше тягне на його первістка, ніж на книжкового 93-річного буркотуна. Друга лінія - молодість головного героя та його пригоди з цирком братів Бензіні. Це невеселі часи Великої депресії, сухого закону, масового безробіття. Суворі реалії диктують свої правила мандрівному бізнесу - жорстокі та аморальні. Авторка надихалась як реальними фактами, так і цирковими "легендами", вийшло доволі атмосферно та кінематографічно. А ось внутрішнього світу головного героя мені трохи не вистачило. Доволі багато уваги було чуттєвій сфері, у той час як внутрішні трансформації відбулися якось побіжно. Проте, зачепили лінії з другорядними персонажами. Волтер та Квіні не раз змусили попереживати. Не буде перебільшенням сказати, що пані Груен зробила мені боляче щодо цих двох персонажів. Часом це ж можна віднести до Розі, але на щастя, з нею була певна сатисфакція. Окремо відзначу, як гарно письменниця одну й ту саму фінальну сцену програла на початку та у кінці історії. Тут лишилась певна дрібка інтриги та простір для роздумів, як все ж таки все було насправді - обожнюю таке. Шкода, що в екранізації цей момент вирішили перекрутити і зробити екшн. Щодо фільму загалом радила б переглядати абстрагуючись від книги. Я робила це за свіжими враженнями і відчуваю певне упередження через інакші образи героїв, хоча каст чудовий.