Містер Піп

Ллойд Джонс - Містер Піп. Спочатку я думала, що містер Піп це головний білий герой книги. Бо Дікенса я не читала, але виявилось, що це книжка в книжці - літературний герой Великих сподівань. Саме цей хлопчик допомагав дітям з охопленого війною острова Бугенвіль, тікати від навколишніх жахів. Мені книга читалась довго і важко, не знаю навіть чому, адже мова написання досить проста і перекладач з коректором попрацювали на славу. Можливо я не готова ще до таких творів зважаючи на нашу дійсність, а можливо десь не змогла повірити в самопожертву. Роблю невелечкий спойлер - фінал трагічний то ж за позитивними емоціями вам не сюди, але щоб переосмислити дійсність потрібно читати. Матильда - 11-річна дівчинка з острівця посеред океану, що практично відірваний від цивілізації. Але одного дня цивілізація приходить до них сама в образі морської блокади, військових вертольотів та людей зі зброєю. Всі білі з острова тікають на материк. Всі крім одного - Банькатого. Дивного чоловіка який періодично возив свою дружину на візку, тягнучи його через все селище. Чому він не поїхав з іншими? Чому він вирішив замінити дітям всіх вчителів?

Книга із солоним присмаком моря і... сліз. Власне, ціле море сліз було виплакано мною після прочитання роману Ллойда Джонса + перегляду екранізації із Г’ю Лорі в головній ролі. Рідкісний випадок, коли книга і к/ф, знятий на її основі, чудово доповнюють один одного. Мушу визнати, що спочатку, крім легкого роздратування, книга не викликала у мене якихось сильних емоцій. По перше, я відчувала себе повним невігласом, який нічого НЕ знає про острів Бугенвіль і НЕ розуміє через що на ньому вибухнув конфлікт. По друге, згадки про військові дії неминуче призводили до порівнянь із війною в Україні. Проте я ніяк НЕ могла зрозуміти, чому описані у книзі події іменують “війною”, якщо це банальне заворушення! Звісно, пізніше я забрала свої думки назад. І по третє, НЕ могла повірити, що діти абсолютно різного віку так уважно і захоплено будуть слухати класичний твір англійської літератури, з яким я теж була НЕзнайома. Так багато “не”, але за деталями часто не бачиш ГОЛОВНОГО. Автор показує життя одного із селищ на острові Бугенвіль очима дівчинки Матильди. Дивак Том Воттс виявився єдиним з білих, хто залишився на острові після оголошення блокади. Він самовіддано бере на себе роль вчителя, читаючи своїм підопічним “Великі сподівання” Ч. Дікенса. В історії про хлопчика Піпа малеча знаходить справжню втіху і розраду. Поринаючи у вигаданий світ вони ненадовго забувають про свої страхи і тривоги. Своїм романом Л. Джонс доводить, що війна не може бути чужою, малою, далекою, незначною. Її обличчя однаково жахливе, незважаючи на географію, масштаби і тривалість... Будь-яка війна несе з собою жорстокість і насилля, втрати і руйнування. Неважливо, де і коли вона відбувалась, скільки людей загинуло... Її наслідки не змити хвилею з моря, як сліди на піску. Шрами лишаються і досить глибокі. Історія, написана Л. Джонсом, сумна, але водночас життєствердна. Вона нагадує про рятівну силу мистецтва, яка не дає зламатися під тиском обставин, додає сміливості і здатності рухатись далі, незважаючи на душевний біль. Книга про те, як на фоні звірств зберегти людяність і власну гідність, як крізь хаос почути свій внутрішній особливий голос. Той, який належить тільки нам, той, який ніхто не зможе в нас забрати.

Ця книга є своєрідним одкровенням, вона така проста і чиста, що аж не віриться. Спочатку я жваво уявляла райський куточок далекого острову, корінне населення, пальми, хиткі хижинки, життя в далеких століттях. Але стоп, події в романі заледве тридцятирічної давнини, а життя місцевого населення навряд чи відрізнявся від такого сотні років тому. Така дивовижна самобутність, така наївна щирість - майже рай. У цьому рацію є своєрідне божество - біла людина, містер Воттс - єдина біла людина, яка не покинула острів перед блокадою. Хто він такий і що там забув? Я не дарма написала про блокаду, бо вона поселила грізні тіні в райському куточку - повстанці проти військових, звіряча жорстокість проти не менших звірств, а в епіцентрі цього - прості люди. Нема нікого, хто б допоміг цим людям, вони відрізані від усього світу і от, в розпал цього безумства дивакуватий містер Воттс прийме рішення дати дітям крихітного поселення надію на інше життя. Він заново відкриє двері школи і буде читати своїм учням «Великі сподівання» Чарлза Діккенса, даючи їм можливість крізь шпаринку поглянути на інше життя. Я багато посміхалась під час читання, мені було тепло ніби під промінням сонця, я насолоджувалась миром, але потім розпочалась війна. Така ж безкомпромісна, як тропічна гроза, така ж руйнівна. «Містер Піп» залишає по собі запитань більше ніж відповідей. Запитань, які варто ставити самому собі. Можливо, це найкраща книга про пошук себе і сенсу в собі, яка мені коли-небуть траплялась.