«Люди лише чай п'ють, а в їхніх душах відбувається трагедія». Саме такими словами можна охарактеризувати книги зібраної нами добірки. На вас чекають драматичні історії, кожна з яких зачіпає дуже важливі теми, що, на превеликий жаль, століттями не втрачають актуальності.
Відкриває цей ТОП-5 британський автор,
Едвард Сент-Обін, і його роман
«Нарешті», який завершує пенталогію
«Патрік Мелроуз».
Патрік Мелроуз — плейбой, аристократ, наркоман і алкоголік.
Саме нездорова атмосфера насильства в різних формах, що панувала довкола Патріка із самого дитинства зробила його тим, ким він є. Батько-тиран, що насправді нічого з себе не представляє. Мати — спадкоємиця великих статків, котра, однак, намагається закрити очі на реальність, затуманюючи її транквілізаторами з алкоголем. Нещаслива жінка, яка досить довгий час не може набратися сміливості піти від чоловіка.
У своїх алкогольних та наркотичних запоях головний герой намагався заховатися від жахливого минулого, багаторічних страхів і того, що перетворило його дитинство на пекло.
Та врешті-решт, Патрік розуміє, що для того, щоб жити, а не виживати, необхідно повернутися до реальності й розібратися з власними демонами. Затяжна хвороба та похорон матері змушують його озирнутися назад на його складні почуття до Елеонор. Зібралися всі, кого сім'я знає й кого ні. Одні вважають Елеонор святою, інші — дорослою дитиною, а треті — просто легковірною. Тут зустрічається багато персонажів, яких ми впізнаємо із попередніх книг — дратівливий Ніколас Пратт, чарівна Мері, Кеттл та інші. Незважаючи на те, що більшість із цих людей заглиблені в себе, цинічні, снобісти та недоброзичливці, це все одно, що відвідати сім’ю. Дивну, токсичну, неблагополучну, але все ж сім'ю.
Патрік щойно осиротів. Тепер він повинен змінити своє положення у світі без батьків і повернутися до того, чого він хоче від життя. Хто врешті-решт є втіленням зла у трагедії його життя? Чи є взагалі тут винні? Залишити на своїх плечах тягар минулого чи стати нарешті вільним? Йому належить все це переосмислити. Заради чого? Заради власних дітей.
Едвард Сент-Обін, у своєму циклі книг, розкриває гострі, важливі й дуже болючі теми: насилля над дітьми, дитячі травми, залежності, а також, закулісся життя аристократії, яка має лише блискучі обкладинки зовні, прогнивши всередині. Не дивлячись на те, що тематика дійсно важка, події та стиль автора просто затягують.
«Дівчина, жінка, інакша» — книжка від англійської письменниці
Бернардін Еварісто. Вона точно стане для вас книгою року.
12 історій. 12 жінок. Такі начебто різні долі, але тісно переплітаються через роки. Усі їхні прагнення, мрії, найпотаємніші секрети і, звичайно, проблеми постають на сторінках книги. Жодна з історій не залишить вас байдужими.
Режисерка і вчителька, банкірка і прибиральниця, фермерка і небінарна особа зі світу соцмедіа — усі вони прагнуть позбутися правил, нав'язаних суспільством, і сподіваються знайти відповіді на власні запитання. Хто вони і звідки? Чого варті й куди йти далі? Незвичайно сильний роман, який написаний не менш незвичайно та майстерно.
Ще одна письменниця з чарівним стилем —
Мері Ловсон. Тож, до добірки увійшла її книжка
«Дім на березі озера», роман про загадки людського серця, від якого неможливо відірватися.
Ніщо не віщувало біди у родині Моррісонів, що жила на півночі Онтаріо. Та автомобільна аварія змінила абсолютно все. Ця елегічна історія розповідає про боротьбу чотирьох дітей після того, як вони пережили трагічну смерть своїх батьків. Вона болісно і зворушливо драматизує вибір двох персонажів, який дає героям більше свободи. Авторка також презентує портрет прихильності сільської громади цим сиротам, які потребували підтримки громади, щоб вижити.
Хоч книга містить натяки на таємниці, які будуть розкриті, справжня загадка полягає в нездатності одного брата або сестри зрозуміти й навіть пробачити іншого.
Оповідання немов написане одним із дітей, у чергованих розділах з минулого та сьогодення — через роки після смерті їхніх батьків — майстерно переплітаючи дві історії, щоб досягти кульмінації в кінці, що змусить вас бажати більшого.
Покоління митців, за яких українська культура сягнула небувалого розквіту. Покоління діячів зі зруйнованими долями та скаліченими душами. Це покоління, знищене під час великого терору, назвали «Розстріляним Відродженням». Непоправна втрата для всього українського народу.
Драматичну історію одного з представників Червоного ренесансу взяли за основу свого роману
«Моя божевільна» Андрій та Світлана Клімови. Про кого мова? Не важко здогадатись.
Харків. Весна 1933-го. Петро Хорунжий, яскравий прозаїк, полеміст, літературний лідер свого покоління, вчиняє самогубство не залишивши ні заповіту, ні навіть записки. Та до рук його пасербиці потрапляє таємний архів письменника. Правда, яку вона дізнається, шокуюча й надто химерна. Настільки, що здатна докорінно змінити життя тих, хто матиме необережність їх побачити. Так починається темна епоха української літератури.
«Домом можна називати те місце, де про тебе хтось думає», — чули коли–небудь цей вираз? Саме цю думку підтверджує
Ярослава Литвин у своїй книзі
«Не мій дім».
Сюзанна Карпенко талановита дизайнерка. Дівчина багато працювала, щоб досягнути визнання. Як вона сама зізнається: «У мене ж купа справ. Я ж маю тонке й чутливе сьогодення, мої дні розплановані до хвилини, я відмовляю собі майже в усьому — у відпочинку та задоволеннях, я мало сплю й майже ні з ким не спілкуюся.» Але так було раніше. Зараз Сюзанна в Чехії, приїхала на конференцію, а за плечима кілька років безробіття та творчого ступору. Неочікувано на порозі свого номеру в готелі вона зустрічає Петра. Він архітектор і теж приїхав на конференцію з доповіддю. Доля? Можливо й так, та в цьому випадку вона зіграла з дівчиною злий жарт.
Петро здається просто ідеальним. А ще в нього є мрія. Мрія побудувати затишний будинок повністю своїми руками. Мрія, яку перейняла для себе й Сюзанна, водночас втративши усі власні амбіції та надії.
Дім таки будується, новоспечене подружжя переїжджає в нього, але чомусь омріяного затишку немає. Дім перетворюється на клітку, а стосунки з ідеальних перетворюються на відверто токсичні. Усе починається з дрібних забаганок Петра, але ось він вже пропонує дружині вживити чіп для корекції поведінки. Та ще й цей робот Кейт, що з'являється в будинку... Чи зможе головна героїня встояти і вибратися з аб'юзивної пастки?
Ярослава Литвин показує недалеке майбутнє. Технологічний процес зробив ще один стрибок. Люди живуть у високотехнологічних будинках, а довкола стає все більше роботів. Але чи здатні бездушні машини замінити нас? І як серед цього піднесення технологій не втратити себе? Головна проблематика — це аж ніяк не про те, яким ми бачимо майбутнє, а погляд на те, якими не мають бути нормальні стосунки.
Сподіваємося, що книжку до душі ви собі приглянули. Бажаємо приємного читання, і не забувайте про знижки!
