Про книгу
«Рудий на узбіччі» — найновіший роман Енн Тайлер, американської письменниці, чиї книги люблять і цінують мільйони читачів на всіх континентах. Його герой Міка Мортімер, сорокарічний холостяк, комп’ютерний експерт і за сумісництвом доглядач багатоквартирного будинку в Балтиморі, веде стабільне, розмірене, проте вельми обмежене життя. Але одного разу вся ця стабільність руйнується — і не тільки тому, що подруга Мікі вирішує покинути його, а й тому, що у дверей оселі героя немов із нізвідки виникає підліток, який стверджує, що він — його син... Глибока, інтимна, повна співчуття, тонкого знання таємниць людського серця і теплого гумору історія про те, що може статися, якщо пощастить побачити світ геть новим поглядом. А ще — про помилки сприйняття, другий шанс, що є в кожного, і незбагненну силі людських зв’язків. У 2020 році «Рудий на узбіччі» був номінований на здобуття Букерівської премії.
Погортати
Лєна
Міка – сорокарічний спеціаліст по комп’ютерах, самітник, що допомагає впоратися з технікою “чайникам” і веде щоденний графік прибирання будинку. Він досі не створив сім’ю, бо в один момент всі жінки йшли від нього, хто мовчки, а хто зі звинуваченнями в егоїзмі чи після появи нового залицяльника. Навіть теперішні стосунки з учителькою молодшої школи дещо формальні та консервативні, без прояву почуттів. Та все розмірене життя чоловіка перевертається в один момент, коли на його порозі з’являється хлопець, що шукає справжнього батька і підозрює, що ним може бути Міка.
В самому творі відчувається вправна рука авторки з великим стажем, бо текст читається дуже легко і не виникає словесних перепон щодо історії. З другої сторони історія являється таким-собі класичним твором, в повільній манері оповіді, без яскравих перепадів настрою. Поведінка героїв та діалоги знову таки класично-літературні, тому, якби не тема комп’ютерів було б важко повірити що події відбуваються у 2020 році.
Те, що герої незвичні, я помітила ще в іншій книзі авторки “Турист мимоволі”, тому Міка для мене не був сюрпризом. Проте такий персонаж, як він, не забувається. Не дивно, що у нього прізвисько відлюдник, бо й сприймається як людина з певною формою дефекту спілкування. І якби не знав, що йому 40, то по світосприйняттю міг би дати біля 60. Тут особливо хочеться звернути увагу на його смаках та оцінці жінок, їхніх стандартах поведінки і зовнішності. Адже мало де зразок ідеалу описують кремезну тітку, в довгих кардиганах та спідницях, одягу стриманих кольорів, з акуратною зачіскою, не багатослівна, з контролем почуттів і т.д.. Звісно, на колір і смак, але все надто стандартно і консервативно.
Насправді книга мені дуже сподобалася. Непрості теми вилиті в помірному настрої. Цікаво, без навантаження. Звичайно, я рекомендую цю легку життєву історію, як привід відпочити й відволіктися від буденності.