Світло Парижа
  • Безкоштовна доставка від 390 грн

Серія:

Видавництво:

Додати у кошик
Додаткова інформація
Код виробника: ФБ677015У
ISBN: 978-617-09-3333-1
Вага: 0.44
Розміри, мм: 130x200
Кількість сторінок: 384
Рік видання: 2017
Мова видання: Українська
Жанр: Сучасна проза, Драма, Мелодрама
Обкладинка: Тверда
Переклад: Тетяна Мухамедшина

Роман «Світло Парижа», опублікований в США 2016 року, заслужено став бестселером, підкоривши не тільки читачів, але і критиків. Це історія про те, як непросто стати самим собою і яка це насолода — знех­тувати всіма умовностями, що відокремлюють нас від мрії. Дві історії — нашої сучасниці Мадлен і її бабусі, яка ще в 20-х роках, в «епоху джазу», здійснила романтичну подорож до Парижа, тісно переплітаються, знову і знову нагадуючи, що жити варто тільки на власних умовах, підкоряючись лише поклику серця і душі.

Елінор Браун
Елінор Браун
(1973) Еліонор Браун народилась і виросла у Вашингтоні. Наприкінці 90-х років, закінчивши університет, вона отримала ступінь магістра англійської словесності, проте до літератури прийшла пізніше, коли з-під її пера в 2011 році вийшов роман "Дивні сестри". Про себе письменниця говорить так: "Я маю лише дві нездоланні пристрасті — писати й навчати писати". Так само, як і її героїня з роману "Світло Парижа", Елінор Браун цілком віддалася своєму покликанню й на початку 21 століття заснувала по всій країні мережу студій "Письменницький стіл", де цілком звичайні американці — і дорослі, і діти, — опановують ази літературної майстерності. В одній із статей вона писала: "Коли я кажу людям, що я письменник, їхні очі починають світитися. Тоді я запитую: “А чи не хочеш ти сам щось написати?” — “Так, так! — енергійно кивають вони. — Проте абсолютно немає часу, і я зовсім не письменник —навіть не знаю, як почати…” Я вірю, що у кожного з нас знайдуться історії, якими варто поділитися. Ми всі — письменники, та не всі мають стимули для того, щоб ділитися своїми думками та досвідом. А я знаю, як знайти ці стимули". Окрім цієї роботи, письменниця захоплюється кросфітом — однією з нових форм оптимізації фізичних можливостей людини —і є постійним і незмінним автором журналу "Кросфіт". Гарне самопочуття, вважає вона, — це найстабільніше і найнадійніше джерело творчого натхнення. Нині Елінор Браун постійно живе у штаті Колорадо разом зі своїм чоловіком, також письменником С. Я. Хатчинсом.
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
Світло Парижа
User titkoa
31.12.2018
«Мрії - єдине місце, де розум є чесним із самим собою.» «Світло Парижа» — книга американської романістки Елінор Браун, яку світ побачив у 2016 році в США. Українською мовою її пропонує видавництво Фабула. Цікава обкладинка й романтична назва підкуповують відразу, але не все так добре. Зараз розкажу чому. Дві сюжетні лінії про онуку і її бабусю досить вдало сплітаються в розмірену оповідь про складну жіночу долю й пошук свого місця у світі. Кому було складніше: Марджі у 20-х роках ХХ ст. чи Мадлен у 1999 році? Які мрії та задуми об’єднують цих жінок і кому з них вдасться врешті контролювати власне життя? Дівчина з вищого світу приречена бути його частиною та перейняти звичаї й усі консервативні погляди своєї родини. Їй написано вийти заміж із розрахунку, бути обличчям багатого клану та виконувати цілу низку нудних обов’язків. Але жінки на початку двадцятого століття вже почали боротьбу за право бути такими, як вони самі хочуть. І навіть у тихій та покірній Маргарет пробуджується цей бунт. Наперекір волі своїх батьків вона вирішує самостійно жити й заробляти в Парижі. Там на неї чекають неймовірні відкриття, приємні знайомства та дивовижна любовна пригода: «Можна уявити, якими б стали ми всі, коли б знайшли в собі сили бути такими, якими є насправді.» Мадлен дуже схоже на свою бабусю. Вона теж не вважає себе привабливою й чоловіки не стоять у черзі за її прихильністю. Жінка вийшла заміж, бо на неї тиснули, що вже пора й зовсім не кохала свого чоловіка. Була радше вдячна йому, що він на ній оженився. Але сімейне життя не складалося, крім того, вона була змушена відмовитися від єдиної своєї пристрасті — живопису. Та ось вона знаходить щоденники Марджі й впізнає в ній себе, свої сумніви й переживання. Цей приклад виводить її з якогось заціпеніння й надає сил обстоювати власні інтереси й змінитися: «Робіть те, що насичує ваші душі і не слухайте нікого, хто скаже вам, що це вас зруйнує.» Тема реалізації жінки в суспільстві та її право на самовираження завжди актуальна. Загальноприйнята модель жінки-дружини та жінки-матері вже не є цілісною, бо може не містити всіх її внутрішніх прагнень. У цьому плані книга мені сподобалась. У ній розповідається, що ніколи не пізно віднайти саму себе й робити те, що справді хочеться. А тепер про погане. Мені невимовно прикро, що загальне враження від роману було зіпсовано недопрацьованим перекладом, що надто ускладнювало читання. Чесно кажучи, я такого ще не зустрічала, щоби текст місцями був абсолютно не відредагований. Останній діалог між Мадлен і її чоловіком Філіпом — це просто набір слів, GoogleTranslate, напевно, переклав би краще. А такі вирази, як «відчувала дрож», «мали поклонників», «дуже забавна», «незносно» — я навіть не хочу коментувати. Або дивні стрибки в тексті, де розповідь ведеться від першої особи, аж тут раптом у наступному реченні від третьої. Можу сказати, що я розчарована і залишається сподіватись, що мені більше ніколи не трапляться подібні речі.
User ksy-levkivska
02.04.2018
Париж. Скількох молодих людей він вабив своїми вогнями, блиском і можливостями. В ньому знаходили натхнення Гемінґвей, Фіцджеральд, Пікассо. Чи могла уявити Марджі, що сама опиниться тут? Хоча ні, "Марджі" вона була в Америці, де вважалась старою лівою в свої 24, де сиділа вдома, відвідувала нудні прийоми, у всьому слухалась батьків. Але тут, в Парижі, вона стала Маргеріт, дівчиною, що сама себе утримує, працюючи в бібліотеці, ходить до кав'ярні, гуляє містом, а вночі танцює під джаз. Вона нарешті належить собі! Робить зачіску, яку сама хоче і не комплексує через зовнішність. Вона нарешті пише оповідання і сама не вірить, що зуміла протистояти батькам в тому, що їй завжди забороняли. Всі свої пригоди Маргеріт описує у щоденниках, які, думає, ніхто не прочитає. Але ці записи через 75 років потрапляють до її онуки - Мадлен. Вона вражена, наскільки спільного має з бабусею, окрім міцної статури. Мадлен переживає кризу подружнього життя й історія її родички захоплює і допомагає розібратись у собі. Але щось тут не так... Адже Мадлен пам'ятає бабусю зовсім не такою, як у щоденниках. Куди поділась дівчина, що нарешті знайшла своє місто, своє призначення і коханого? Чому вона проміняла паризькі галереї і спілкування із сюрреалістами на нудне життя, розбавлене хіба що участю в клубах жіночої ліги? І що обере сама Мадлен: повернеться до чоловіка, що керує усіма аспектами її життя (від того, що їсти до того, чим займатись) чи знехтує думкою оточення і знову стане художницею, як мріяла? Якщо у вашому житті теж є нереалізована мрія, то "Світло Парижа" цілком може стати чарівним поштовхом до її втілення. Якщо ж ні, то отримаєте просто легку цікаву історію про двох жінок, про епоху джазу та мистецтво.
Публікації на тему
Інші книги з цієї серії
Спіннер
Інші книги автора
Спіннер