Від Франка до Кокотюхи — так ми назвали наш новий топ. Не важко здогадатися, твори яких українських письменників точно зустрінуться в ньому. А хто ж ще причаївся в нашій добірці? Давайте дізнаємося разом.
Повість «Лель і Полель» Іван Франко написав у 1887 році польською мовою для конкурсу, оголошеного редакцією газети «Kurjer Warszawski». Тоді Франко сподівався, що виграш у конкурсі допоможе його матеріальному становищу, і він зможе розплатитися з боргами. Але так, на жаль, не сталося. Сталося інше, — література поповнилася ще одним новаторським твором Івана Яковича.
Сюжет твору досить драматичний. Роман закручується навколо братів-близнюків Гната і Владислава Калиновичів, які є головними героями. Хлопці нерозлучні з дитинства, разом пережили тяжке дитинство: сирітство, голод, щоденні лайки, побої, які вони терпіли від злої крамарші Войцехової. Пізніше, здобувши освіту, вони пробивають собі шлях до інтелігентного товариства. Обоє за покликом совісті захищають інтереси простих селян, Владислав у суді, а Гнат — у газеті «Гонець», що сміливо висвітлювала злободенні теми краю, викривала шахрайські махінації і зловживання шляхти. Попри таку благородність, на шляху у братів виникає багато перешкод, з якими Калиновичі не завжди здатні боротися. Переломним стає кохання близнюків до однієї дівчини — Регіни, яке обертається трагедією для обох.
«Лель і Полель» — приклад урбаністичного психологічного роману. Місто грає тут особливу роль, воно — ніби окремий персонаж, що виступає агресором, нівечить душу людини інтригами й підступами, часто стає прірвою, яка поглинає особистість. З іншого боку, місто відкриває безліч можливостей для самореалізації, відкриває багато перспектив. І це не якесь там місто N, це близький і рідний для письменника Львів. Він є своєрідним лакмусовим папірцем, для кожної людини, що у ньому опиняється, і герої роману — не виняток.
Але хто ж такі Лель і Полель? Це два древньослов'янські божества, брати-близнята, заточені на тій палітрі людських чуттів, які древні греки назвали "ерос". Героями повісті теж є два брати-близнюки, Владко і Начко. Як ними закрутило життя і як фатально роздерло одну на двох душу, розкаже Франко.
Класичний український роман «Доктор Серафікус» Віктора Петрова-Домонтовича — це витончений психолого-філософський твір з елементами автобіографії, написаний 1929 року. Історія відзначається своєю глибиною та неординарною інтерпретацією кохання. Складний світ особистості головного героя Василя Хрисанфовича Комахи переплітається з пошуком власного місця у світі. Соціальні зв'язки обтяжують Серафікуса, але і брак спілкування приносить йому тільки страждання.
У книзі «Доктор Серафікус» Віктор Домонтович звертає увагу читача на тему самотності та віддаленості, які є невіддільними компонентами життєвого шляху Комахи. Відлюдкуватий інтелектуал переживає внутрішній конфлікт між раціоналізмом і емоційністю, він намагається усвідомити власне «Я», свою ідентичність в умовах заплутаних стосунків і суспільних очікувань. Через призму його відносин автор розкриває важливі аспекти людського буття та впливу на самопізнання. Серафікус занурений у думки, він не прагне слави чи визнання, йому цікаве глибинне розуміння істини, що лежить за межами звичайного існування. Це і віддаляє Комаху від реальності, де ідентифікація індивідуальності стає викликом для звичних норм і стандартів.
«Доктор Серафікус» — “найживіший” твір про 1920‑ті. У ньому не лише яскраво осмислюються деталі з тогочасного повсякдення, а й поряд із цілком вигаданими персонажами з'являються реальні постаті з підручників і хрестоматій.
Трилогія Ірини Вільде «Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти» є важливим внеском в українську літературу, особливо в контексті модернізму. Ці три повісті розповідають про дорослішання молодої дівчини Дарки, її перші кохання, розчарування та пошуки себе в складному світі міжвоєнної Буковини.
«Метелики на шпильках» описує перші кроки Дарки в доросле життя. Вона стикається з першими труднощами, зокрема з подвійною мораллю суспільства, яке часто вимагає від жінок більше, ніж від чоловіків. Ця повість є своєрідним маніфестом нової жіночності, яка прагне самостійності та самовираження.
«Б’є восьма» продовжує історію Дарки, яка вже стала студенткою. Тут вона зустрічає нових друзів і ворогів, переживає перші серйозні розчарування та радощі. Ця частина трилогії глибше занурюється в психологічні аспекти дорослішання, показуючи, як Дарка намагається знайти своє місце в світі.
«Повнолітні діти» завершує трилогію, показуючи Дарку вже як дорослу жінку, яка намагається знайти баланс між своїми мріями та реальністю. Ця повість підкреслює важливість самопізнання та прийняття себе, незважаючи на всі труднощі та виклики.
Трилогія Ірини Вільде є не лише літературним твором, але й соціальним коментарем, який відображає складнощі адаптації молодої дівчини до дорослого світу. Вільде майстерно використовує психологізм та химерність образів, щоб передати внутрішній світ своїх героїв. Її твори залишають глибокий слід у серцях читачів, змушуючи замислитися над власним життям та виборами.
Якщо ви шукаєте книгу, яка поєднує в собі глибокий психологічний аналіз, соціальні проблеми та красиву мову, трилогія Ірини Вільде стане чудовим вибором.
Роман Андрія та Світлани Клімових «Моя божевільна» переносить читача у весну 1933 року, коли столичний Харків приголомшений звісткою про самогубство Петра Хорунжого, яскравого прозаїка та літературного лідера свого покоління.
Після смерті Хорунжого, його прийомна донька знаходить таємний архів письменника, який містить записи, що пророкують долі близьких йому людей і дозволяють зазирнути далеко в майбутнє. Ці записи стають своєрідною містичною хронологією епохи, яка глибоко змінює життя тих, хто з ними стикається.
Роман досліджує трагедію знакових фігур українського Розстріляного Відродження, використовуючи псевдоніми, що практично не приховують реальних імен. Це дозволяє створити кавалькаду образів, які розкривають обірвані на півслові таємниці та показують складність і багатогранність людських доль у цей важкий період.
Хоча самі автори наголошують, що книга не є точним зліпком життя тогочасної столиці. Її герої — збірні, узагальнені постаті. В головному герої Хорунжому можна впізнати риси Хвильового, але у великій мірі це й авторська вигадка, бо документів на той час бракувало. Важливим джерелом було знайомство з прототипом однієї з героїнь, Любов'ю Уманцевою, падчеркою Хвильового. Уважний читач знайде в книзі і риси Леся Курбаса, Казимира Малевича. Співробітник НКВД Балій дуже схожий на головного ката України Всеволода Балицького.
Та головне, що це книга про любов, про неможливість для порядної людини перейти на бік темних сил. Це чудова оповідь для зацікавлених періодом Червоного Ренесансу, для тих, хто полюбляє детективні та карколомні історії, для фанатів жанру альтернативної літератури, для тих, кому цікаво розкривати загадки та руйнувати закоренілі міфи історії.
А ось вам сюжет нового історичного роману Андрія Кокотюхи «Ва-банк у Харкові»: група революціонерів (навіть дві, одна з яких пов’язана з національно-визвольним рухом), використовуючи кримінальних злочинців, робить «екс» (термінологія того часу), щоб віддати гроші на святу справу.
Ця книга трохи незвична для сучасної української белетристики, бо відроджує трохи призабутий у нас жанр авантюрно-пригодницького роману, головним героєм якого є невловимий і спритний симпатичний злочинець, який протистоїть офіційній владі і постійно знущається з її представників. У вуста персонажів автор часто вкладає свої власні думки щодо ролі розважальної літератури, обстоюючи її рівноправ’я з літературою «високою».
Романіст дає читачеві ключ для розуміння свого твору, його задуму, головної ідеї, образної системи. А задум цей, на нашу думку, полягав у тому, щоб, насамперед, показати славне місто Харків та його мешканців на початку ХХ століття, точніше в період Першої світової війни. Паралелі з нашим часом явні. Велике місто, нікому не потрібна жахлива війна, налякані й зневірені люди, які шукають свого місця під сонцем.
Досить вдало змальовано місцевий колорит. У «Ва-банку» Харків стає повноправним героєм оповіді. Змальовано багато історичних локацій, пам’яток архітектури, згадано реальних діячів харківського суспільства 1916 року, та і сам сюжет з пограбуванням банку взятий з реальної історії. Аби розширити інтертекстуальний простір твору, Кокотюха вводить до оповіді фігуру відомого сищика царських часів Аркадія Кошка, який також був героєм багатьох пригодницьких оповідань і повістей, які масово видавались у Російській імперії на межі ХІХ-ХХ століть.
Письменник і видавець обіцяють продовження цієї історії, де події відбуватимуться у вузлові для суспільства і Харкова моменти.
Цей тиждень ми присвячуємо українським авторам і будемо намагатися якомога більше розповідати вам про новинки вітчизняної літератури, а також познайомимо з творами авторів-іменинників.
