Нарешті субота, а це традиційно час для рубрики #ЩоЧитатиВихідними. Сьогодні на вас чекає літературний дует двох чудових письменниць, що повністю складається з крутої та справді якісної сучасної української літератури. Готові? Поїхали!
Чи знайомі ви вже з однією з наших останніх гучних новинок? Саме тією, яку ми так довго чекали разом ще з лютого? Так-так, мова про
«Проєкт «Лабіринт», дебютний роман талановитої Олени Кузьміної.
«Цікаво, чи існує хоча б одна ситуація, у якій Держава ні на кого жодної відповідальності не покладає? Розплющуєш зранку очі — і вже маєш відповідати», — думає пані Сорок Третя, або ж інакше Рея Рейнольдс. Добре, що Держава ще не винайшла способу читати думки!
Перед нами постає тоталітарна країна з закритими кордонами. Держава — утілення рівності та турботи про благополуччя громадян. У цій Державі парків, на відміну від закордону, більше ніж торгових центрів. До того ж, ніякого Інтернету чи телевізора (хоча останній ще можна зустріти в обраних), лише радіо, з якого Президент звертається до громадян кожні 4 години. І взагалі, тут перевагу надають здоровому способу життя, а не шкідливим звичкам: обирайте загальнодержавні медитації, замість того, щоб трішки довше поніжитися в ліжку і, звичайно, рекомендується селера з авокадо, замість піци. Хто ж заперечить велич такої Держави? Вона ж бо знає краще, що потрібно людям. І не доведи Господи в цьому засумніватися!
Однак, це ще не все... Щороку проводиться проєкт із символічною назвою «Лабіринт». Щоразу, ось уже 10 рік поспіль, випадковим чином обираються п'ятеро чоловіків і п'ятеро жінок із різних верств населення. Бути учасником проєкту «Лабіринт» — це почесно. Кожен громадянин неймовірно вдячний за те, що обрано саме його. Тоді чому ж ця честь відчувається як вирок, засудження до страти? Звідки така кількість понівечених тіл? Чому з попередніх сезонів повернулися лише 10 чоловік? Чому немає даних про їхній фізичний та психологічний стан? Чи справді в Лабіринті існує Мінотавр? Так багато запитань і так мало відповідей. Пані Сорок Третя, що належить до сотні найкращих і найстаранніших службовців, намагається розібратися в усьому. Під її опікою опиняється студент на ім’я Тео, який так схожий на сина Реї, котрого вона втратила у шостому Лабіринті. Хоча б цього надокучливого хлопця з його одвічним «бляха» вона просто мусить врятувати... Та чи це можливо?
Познайомитися з цією письменницею ви могли як через її статті, так і через перегляд лекцій на YouTube чи літературних івентах.
Ганна Улюра — літературознавиця, критикиня і авторка наступної книжки з добірки
«Бог на 60 відсотків».
Якщо ви подумали, що книжка пов'язана з релігією і нема тут чого читати нового? Поспішаємо вас запевнити, що це не так. Ця книжка про життя. Життя таке, яким воно є і яким ми його відчуваємо, але, можливо, не звертаємо уваги.
Збірка есеїв, що складаються з пережитого, почутого чи побаченого досвіду. Кожна наша тривіальна дія, кожен пересічно буденний досвід — те, на що ми вже й уваги не звертаємо, пов’язує нас із іншими людьми, формує силове поле і систему, в яких ми живемо.
Література, самотність, кіно, політика, мораль або ж стосунки — це далеко не весь перелік тем. Тож, приводом для написання есею може бути що завгодно, на чому й наголошує авторка, від почутого уривку розмови або випадкового оголошення до історії, що розповів хтось знайомий.
На вас чекають не просто історії, це ще й порівняння з власним досвідом, рефлексії, і, звичайно, висновки.
Майстерно написані короткі оповідання западають в саму душу. Кожен окремий текст наводить на роздуми. Ось ти вже, сам того не помічаючи свідомо, починаєш приміряти ситуації до свого життя і думаєш, думаєш, думаєш... І хоч деякі есеї йдуть важко, доводиться перечитувати по кілька разів, разом з тим, присутнє відчуття комфорту. Складається враження, немов знайомий з письменницею все життя, ви зустрілися, і всю ніч говорите, чи то серйозно, чи то жартома, на різні теми за келихом червоного напівсолодкого.
Та як говорить сама Улюра: "...найцікавіше в книжці не «що хотів сказати автор», а «що не хотів сказати автор, та випадково проговорився»".
І на останок додамо: читайте українське, адже ми маємо справді якісну літературу, що не поступається зарубіжній!
