Проєкт «Лабіринт»

Книга глобально не цікава.

"Проєкт "Лабіринт" @o.lena.kuzmina ⠀ В Україні книги виходять навіть під час війни, і це одна з них. Щоправда, поки що у електронному форматі. ⠀ Я отримала задоволення від сучасного, драйвового тексту. Зробити сучасним твір, де героїв звуть Зевс, Рея, Тезей чи Еол - то треба вміти. Олена Кузьміна вміє, ми це побачили. ⠀ Книжка жива, емоційна, я співчувала героям. А читати діалоги було як дивитися серіал. Діалоги Пані Сорок Третьої і Тео принесли мені окреме задоволення. ⠀ Про сюжет. Маємо тоталітарну державу. Президент їхній, м'яко кажучи, великий оригінал. Ну або псих-диктатор. Як вам - дати всім жителям країни давньогрецькі імена, бо йому так схотілося? Ну і власне "Лабіринт". Сумнівна розвага. Загалом мало хто у державі знає, що таке цей Лабіринт, але що звідти мало шансів вернутися живим, всі знають. Тому і бояться. І неважливо, школяркa ти, студент, військовий чи чиновниця. З кожного стану обирають по одному представнику. У "Лабіринт" можуть потрапити і дорослі, і діти. У книзі йдеться про десятий проєкт, і серед учасників головні герої - юний Тео і Пані Сорок Третя. За законами літератури, у них є внутрішні мотиви і трагедія за плечима, але не буду розкривати вам таємницю. Як і розказувати, що ж таке Лабіринт - читайте. ⠀ Авторка привідкриває двері в цю історію, вихоплює маленький фрагмент з цілісної картини. Я люблю більш розгорнуті світи, мені бракувало деталей. Ну тобто дайте мені підручник з історії Держави: як вони докотилися до такого життя. Не завжди там був такий режим, аж раптом нате - скажений диктатор, вбивчий Лабіринт, рух Опору.

Що маємо? Державу-диктатора, яка розподілила людей за верствами та примушує дотримуватись правил існування. Культ здорового способу життя та медитації - начебто непогано. Але тут немає зв'язку із зовнішнім середовищем, окрім раідовіщення. І більшість сприймає все це за нормальне явище. Хтось може й проти, але мовчить. Та звісно, що знаходяться люди, яким таке життя максимально не подобається, і вони створюють свій партизанський Опір. Кожного року Держава обирає по одному учаснику з верстви для участі в проєкті "Лабіринт". Що є той лабіринт достеменно не знають навіть люди з сотні - працівники, найбільш наближені до уряду. Якщо ви думаєте, що далі вам детально по полицях розкладуть весь цей світ, помиляєтесь. Держава закінчується там, де починається Лабіринт. Та й Опір теж лишається десь позаду, хоча не припиняє приймати в цьому участь. І ось тут починається моя захопленість сюжетом, в якому вирують емоції. А для мене це найголовніше в книзі. Бо я не така доскіплива, щоб бачити провисання чи якісь незначні ляпи. Тому навіть, якщо вони були, я цього не помітила. Я лиш уважно спостерігала за персонажами. За їх ваганнями, розмірковуваннями, емоційними гойдалками та змінами в характері. Намагалась приміряти на себе роль кожного. Аналізувала, що би я робила, потрапивши до Лабіринту. Зрозуміла, що я б була якоюсь сумішшю із Тео та Еола. Такий собі незворушно-пришелепкуватий персонаж, який діє в своїх інтересах, але все ж мрійник та захисник слабших. Взагалі персонажі вдало пропрацьовані. А про історію Еола можна дізнатись, прочитавши "Споборник Сноб" - невеличку брошурку з гарними колажами, яка йде в комплекті. Але читати обов'язково потрібно вже після прочитання книги. Доречі, фінал книги вас точно вразить. Не знаю, чи так, як мене, бо я б хотіла продовження. Але ви точно не зможете спокійно закрити цю книгу. 🪶 Це перша прочитана антиутопія українською ще й від сучасної авторки. І мені важко обрати одну емоцію, щоб описати книгу. Їх було безліч.