Наша боротьба — це не лише щоденні новини з фронту, а й голоси, зафіксовані у книгах. Це спогади з окопів, роздуми про нову зброю, щоденники з неволі та чесні історії тих, хто на власні очі бачить і відчуває війну. У цих виданнях — Київ під обстрілами, Крим у полоні, волонтерські будні й пошук нових сенсів у часи темряви. Вони допомагають нам краще зрозуміти, через що проходить країна, і чому ця боротьба стосується кожного.
Почнемо з цьогорічних новинок. «ТРОє і одна» Ірен Роздобудько — це роман про повернення, про те, як минуле раптово стає ближчим за сьогодення. Головна героїня, Аделіна Василівна, після багатьох років життя в Америці вирішує повернутися до батьківської хати під Києвом. Це повернення стає внутрішньою подорожжю до самої себе, до витоків, до друзів дитинства, які прожили цей час по-різному. Хтось залишився майже незмінним, хтось загартувався, хтось утратив надії, але всіх їх знову об’єднує зустріч із Аделіною.
Події розгортаються на тлі літа, повного спогадів, світла й відчуття певного затишку, але в повітрі вже відчувається загроза, яка змінить усе. Настає ніч лютого, коли війна входить у життя героїв і змушує кожного переглянути власне минуле й теперішнє. Тут не йдеться про бойові дії чи хроніку фронту — війна виступає тлом, яке оголює людські стосунки, робить гострішими давно забуті почуття, підштовхує до рішень, які раніше здавалися неможливими.
Роздобудько пише щиро й уважно до деталей. Вона не прагне створити епічне полотно, натомість пропонує інтимну, камерну історію, де важливим є не стільки розвиток сюжету, скільки внутрішні зміни персонажів. Її проза насичена спогадами, алюзіями, короткими образами, які змушують зупинятися й вдумуватися. Авторка показує, що навіть у часи загрози й страху людина прагне відшукати себе, своє коріння й тих, із ким пов’язана ниткою минулого.
«ТРОє і одна» — це роман про зустріч із собою та з іншими, про тонку межу між «ніколи» і «сьогодні». Він більше схожий на сповідь чи роздуми, ніж на класичний сюжетний роман, але саме ця інтимність робить його важливим і щирим свідченням нашої доби.
«Моя депортація» Османа Аріфмеметова — щира й водночас болісна книга-свідчення про долю кримськотатарського народу в умовах окупації та про особистий досвід автора, журналіста й правозахисника, якого російська влада намагалася змусити замовкнути.
Це тексти, написані у СІЗО, де слово й думка стають актом спротиву. Аріфмеметов розповідає про власне життя після арешту, про атмосферу страху й тиску, у якій опинилися кримські татари, та проводить паралелі з депортацією 1944 року, яка й досі відгукується у спільній пам’яті його народу. Автор поєднує документальність із глибокими особистими переживаннями: його оповіді — це і репортажі, і листи з неволі, і спроба залишити чесне свідчення для майбутніх поколінь.
У книзі немає прикрас чи вигаданих деталей — лише сувора правда про тюремні будні, про людей, яких намагаються позбавити голосу, та про силу внутрішнього опору. Мова Аріфмеметова — жива, емоційна, іноді різка, але завжди чесна. Читаючи ці тексти, відчуваєш не лише біль і безсилля, а й величезну силу духу, яка не дає авторові зламатися.
«Моя депортація» — це книга про сучасні репресії в Криму, яка водночас звучить як продовження давньої історії депортації й боротьби кримських татар. Вона вчить, що навіть у найтемніших обставинах слово може бути зброєю, а пам’ять і правда — формою опору.
«Гра в перевдягання» Артема Чеха — це не типова «книжка про війну», а занурення в дуже особистий внутрішній простір українського солдата, який змушений постійно «перевдягатися» — зовні й у собі. Автор показує, як цивільне «я» поступово затьмарюється фронтовою роллю: маска бойовика стає водночас й захистом, й тягарем.
Книга будується на контрастах. З одного боку — щоденні будні війни, біль втрат, пам’ять, провина. З іншого — прагнення втекти в інші реальності: мрії, спогади, уявні світи, де можна повернутися до себе. У цьому змаганні між обов'язком і самопізнанням Чех знаходить дуже сильні та мінімалістичні образи.
Що особливо вражає — це не героїчні монологи, а внутрішні монологи: думки, сумніви, «крик тиші». Це книга, яка не славословить, а каже прямо: іноді найбільша війна відбувається всередині.
Хоча головна увага зосереджена на психології героя, не обійшлося й без елементів, притаманних сучасній прозі: ритмічність мови, напівпоетичні вставки, символічні образи. Чех не боїться оголити темну сторону — страх, розгубленість, відчайдушне бажання не зламатися.
«Гра в перевдягання» — це важлива, небанальна книга, яка говорить не про зовнішню битву, а про внутрішній шлях людини на війні. Це твір не про героїзм у класичному розумінні, а про те, як лишитися людиною, коли доводиться носити жити за чужим сценарієм.
Книга Романа Романюка «Чим воюватимуть у Третій світовій? Нова українська зброя» — це захоплива та водночас аналітична спроба розповісти про те, як Україна створює і вдосконалює власні озброєння у відповідь на виклики сучасної війни. Автор уважно простежує шлях від перших спроб оборонної промисловості налагодити випуск сучасних зразків до появи справжніх технологічних проривів, які вже сьогодні змінюють ситуацію на фронті.
Романюк показує не лише «залізо», а й людей за ним — інженерів, винахідників, військових і волонтерів, які спільно вибудовують нову армію. У книзі розглядаються ключові напрямки: розвиток дронів і систем радіоелектронної боротьби, новітні броньовані машини, високоточні ракети та артилерія, а також концепції, які можуть визначити вигляд воєн майбутнього.
Стиль викладу робить книгу доступною для широкого кола читачів. Це не суха технічна енциклопедія, а радше жива розповідь із фактами, прикладами та прогнозами, що дозволяє зрозуміти масштаб і важливість роботи, яку проводить Україна.
Це видання варто прочитати кожному, хто хоче знати, як країна, що бореться за своє виживання, одночасно формує нові стандарти війни і стає прикладом для світу. «Чим воюватимуть у Третій світовій?» — це книга про силу, винахідливість та майбутнє української зброї, яке вже сьогодні допомагає писати історію.
Книга Сергія Руденка «Бій за Київ» — це не художній роман і не суха хроніка, а своєрідне журналістське дослідження, побудоване у формі есеїв. Автор обирає окремі епізоди оборони столиці під час початку повномасштабного вторгнення та складає з них велику мозаїку — живу й драматичну панораму перших тижнів війни.
Особливість книги в тому, що в центрі тут завжди люди: військові й цивільні, відомі політики та звичайні кияни. Кожен есей показує характер і вибір конкретної особистості в умовах, коли від стійкості й рішучості залежало виживання цілої країни. Ця людяність робить текст емоційним і доступним для читача, адже війна постає не лише як сукупність військових операцій, а й як щоденна боротьба людей за життя й гідність.
Важливу роль відіграють і публічні постаті — передусім брати Клички, які стають символами опору Києва. Автор проводить лінію від їхньої участі у Помаранчевій революції та Революції Гідності до 2022 року, показуючи, як спортивна слава трансформувалася в політичну відповідальність і моральний авторитет.
Окремо варто відзначити стиль книги. Руденко пише динамічно, поєднує факти, власні спостереження й аналіз, що робить текст одночасно інформативним і захопливим. Читаючи, відчуваєш атмосферу перших днів великої війни — невизначеність, шок, але й надзвичайну мобілізацію суспільства.
Особливу силу додають ілюстрації Нікіти Тітова — лаконічні, але промовисті образи, що підкреслюють драматизм подій та емоції тексту.
Це видання важливе ще й як документ часу. Воно фіксує події, які вже стали історією, але залишаються болісно близькими. Читаючи ці есеї, усвідомлюєш масштаб загрози й водночас силу опору, яку продемонстрували кияни й уся Україна.
«Бій за Київ» — книга, яку варто прочитати кожному, хто хоче зрозуміти, як Україна вистояла у найкритичніший момент. Це свідчення, пам’ять і водночас натхнення. Вона говорить і про страх, і про мужність, але головне — про незламність людей перед обличчям агресії.
Тільки-но відгриміла «Книжкова країна», а ми вже готуємося до Форуму видавців у Львові. Будемо раді бачити кожного! Стежте за анонсами подій у наших соцмережах.
