Нарешті дочекалися! Незабаром на полицях книгарень з'явиться книга про Василя Стуса – «Заборонений». Це історично правдива, але художня книга про складне життя видатного українського поета, дисидента та борця за українську незалежність двадцятого століття. Події роману розгортаються протягом останнього тижня життя поета, який той провів в одиночному карцері у пермському таборі для політичних в’язнів .
Назва "Заборонений" яскраво розкриває ставлення радянської влади до поета. За власні переконання, боротьбу з лицемірством, брехнею, «шараварщиною» і «гопашною Україною», за бажання поставити українську літературу на європейський рівень, Стус зазнав репресій. Усі його роботи за життя так і не були надруковані, більше того - були заборонені владою.
Майже одночасно з виходом книги, в українських кінотеатрах відбудеться прем’єра однойменного фільму.
Авторам цієї важливої книги, в наш непростий час війни за незалежність із російським агресором, Сергію Дзюбі та Артемію Кірсанову ми і поставили кілька питань.
Вітаю, Сергію, вітаю, Артемію! Вже друга книга з під вашого пера виходить у видавництві Фабула. І друга у співавторстві. Розкажіть, як ви стали творчим дуетом і що найцікавішого сталося з вами за цей творчий шлях?
- С.Д. - Спільною творчістю ми з Артемієм почали займатися ще на факультеті режисури театру в КНУКіМ, де і познайомились. П’ять років навчались, товаришували, брали участь у виставах один одного, обговорювали п’єси, вчилися розбирати драматургію. Після університету наші шляхи розійшлися. Артемій поїхав до Росії, де влаштувався режисером-постановником у муніципальний Молодіжний театр міста Нижній Тагіл. А я залишився у Києві і потрапив на телебачення – Новий канал. Декілька років працював у прес-службі та паралельно грав у театральних виставах, писав різноманітні сценарії. Через кілька років я отримав листа від Артемія, який запрошував у гості. У відповідь я агітував його повертатися в Україну і робити творчі проекти тут. І він вирішив повернутися.
- А. К. – Справді, лист Сергія справив на мене враження і я відчув, що час моєї Одіссеї скінчився. На Новому каналі почався другий етап нашої спільної творчості. Першим сценарієм у співавторстві стало новорічне музичне шоу «Солдати 2006», стислий сценарій якого ми написали за ніч. Сценарій сподобався Оксані Панасівській, яка очолювала PR відділ, вона переконала генерального директора Ірину Лисенко, щоб саме ми писали сценарій, а не славнозвісний «95 квартал» чи ще хтось. Врешті ставка на нас себе виправдала, шоу отримало гарний рейтинг, Оксана стала генеральним продюсером і нашою хрещеною у телевсесвіті. – С.Д. - Після цього нас запросили створити комедійний серіал «Родичі» для Першого Національного. Далі ми твердо стали на шлях сценаристів серіалів і пропрацювали у цій галузі 8 років. Також спільно писали інші різноманітні сценарії від дитячого «Евробачення» до весілля олігарху.
Чому в якийсь момент ви вийшли за межі телебачення та написання сценаріїв і поринули у літературу?
- С.Д. Все змінилося у 2014 році після перемоги Революції Гідності, яку ми активно підтримували. В цей час ми зрозуміли, що не можемо писати ні про що інше, окрім тих подій, що відбувалися в Україні. Так з’явилася ідея написати перший повнометражний фільм про гібридну російсько-українську війну.
- А.К. - Це не було замовлення від продакшнів чи телеканалів, а лише наша власна ініціатива. Як казав класик, треба писати тоді, коли нема сил не писати. У нас була саме така ситуація і деякі заощадження, тож звільнившись з роботи на телебаченні, ми завзято взялися за справу.
- С.Д. - За рік з’явився сценарій «Позивний Бандерас», який нажаль жоден продакшн не зацікавив. Лише у 2016 році нам пощастило знайти продюсера Сергія Баранова, який повірив у проект, а тоді разом з кінокомпанією «Три-я-да продакшн» виграти Дев’ятий пітчинг Держкіно. Режисером фільму став Заза Буадзе, який тільки закінчив працювати над відомим фільмом «Червоний». Головну роль зіграв Олег Шульга, який у 2014 році проходив службу у зоні АТО.
- А.К. – До речі, у цьому році на Лондонському міжнародному кінофестивалі Олег Шульга отримав приз за кращу чоловічу роль в іноземному фільмі саме за роль Бандераса. Ми безмежно вдячні всій творчій групі та неперевершеним акторам фільму за створення «Позивного Бандераса» - першого українського військового детективу та екшену.
- С.Д. - Під час знімального процесу ми з Артемієм вирішили ризикнути і написати свою першу книжку по сценарію «Позивний Бандерас». Встигли до прем’єри. Дуже хвилювалися, адже література, це трошки інше за сценарій. Але нам пощастило – людям сподобалися фільм і книга. Історія «Позивного Бандераса» виявилася дуже потрібною і актуальною для ветеранів, волонтерів і всіх свідомих українців.
- А. К. - Тому не дивно, що фільм і книга зустріли потужний та агресивний супротив з боку прибічників «російського миру», яких на жаль дуже багато в Україні.
- С.Д. - Після «Позивного Бандераса» ми вирішили взятися за ще одну складну і відповідальну справу – створити перший сценарій художнього фільму про життя, творчість і таємничу загибель Героя України, поета, правозахисника та російського політв’язня Василя Семеновича Стуса.
- А.К. - Проект фільму з робочою назвою «Птах душі» отримав державне фінансування завдяки перемозі на десятому пітчингу Держкіно України. Продюсером фільму, який врешті отримав назву «Заборонений», став Артем Денісов. А режисером – молодий і талановитий Роман Бровко. Головну роль зіграв Дмитро Ярошенко, який дуже схожий на Василя Стуса.
С.Д. А поки йшла робота над фільмом, ми з Артемієм, вже за традицією, взялися за створення книги з однойменною назвою. Впевнені, що ця історія дуже потрібна і актуальна для українського суспільства саме зараз, коли боротьба за українську незалежність триває з новою силою.
Книгу «Заборонений», до речі, вже можна придбати за передзамовленням. Що означає особисто для вас постать Стуса?
- А.К. - Для нас з Сергієм, Стус – це приклад безкомпромісної боротьби митця з тоталітарною та нищівною до української культури і в цілому до людей радянською системою. Як і в часи Стуса так і зараз існує проблема українських політв’язнів, які утримуються в російських в’язницях. Таких як - Олег Сенцов, Павло Гриб, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Теймур Абдуллаєв та багато інших.
- С.Д. - Таким чином РФ намагається залякати усіх, хто наважиться боротися за справжню незалежність України і українську мову. Але Стус не скорився і від нас не дочекаються!
Скільки часу ви працювали над книгою Заборонений, хто вам допомагав у створенні реалістичної у деталях історії?
- А.К. - Працювали майже два роки. Читали книжки, статті, дисертації. Проводили соціологічне дослідження на тему «Чи знаєте ви, хто такий Василь Стус?» Виявилося, що багатьом прізвище відоме, але на цьому знання закінчуються. Хтось казав, що він футболіст, або актор, або автор «За двома зайцями». Є звичайно більш обізнані люди, які знають про Стуса те, що його, скажімо, посадив адвокат Віктор Медведчук.
- С.Д. - Так, відомий сьогодні політик, справді був захисником Стуса на процесі у 1980 році, який у фінальній промові визнав вину свого підзахисного. Але до цього Стус вже відбув строк у Мордовії і повернувся з поселення у Магадані. Це вже мало хто знає. Як і те, що Стуса зусиллями української діаспори та світової творчої спільноти намагалися висунути на здобуття Нобелівської премії з літератури. Невігластво - це наша реальність.
- А.К. На жаль, у шкільній програмі, творчості Василя Семеновича приділено лише одна година. Тому ми з Сергієм намагалися створити художню історію, яка б розповіла про Стуса найцікавіше з його життя.
- С.Д. - І відкрила таємницю загибелі поета. Особливу увагу при зборі матеріалу ми приділили інтерв’ю з родичами Василя Стуса – сином Дмитром Стусом, сестрою Марією. Багато спілкувалися з сучасниками Василя Семеновича, його друзями «шістдесятниками» та співкамерниками з радянських таборів.
- А.К. - Це насамперед відома родина Довганів, стусознавець і політв’язень Василь Овсієнко, журналіст Олесь Шевченко, відомі діячі з київського Інституту літератури і навіть кембріджський аспірант Богдан Токарський, який пише на цю тему дисертацію.
- С.Д. Також ми встигли поспілкуватися з Левком Лук’яненком та Іваном Драчем, до того як вони пішли з життя. Завдяки цим людям, ми відчули справжній дух епохи та характер поета-борця, який відтворили в своєму сценарії до фільму та книзі.
- Що нового для себе ви відкрили у життєвому шляху Стуса працюючи над книгою?
А.К. - Ми відкрили для себе, що Стус попри 13 років ув’язнення зі свого досить короткого 47 річного життя, встиг жити, любити, писати геніальні вірші та перекладати поезії світових геніїв.
С.Д. - Він встиг прожити надзвичайно плодотворне життя і стати символом боротьби за українську незалежність. Працював на розвиток української культури і мови. Стус перекладав українською найактуальніші поезії сучасності – Лорку, Гете, Рільке, Кіплінга, тощо.
А.К. Стус мріяв і працював задля того, щоб українську мову визнали на рівні з іншими європейськими. Намагався довести, що вона не другорядна селянська і хуторянська, а одна з найкращих та мелодійніших мов світу.
Якщо проводити паралелі – чи є в українській сучасності постаті хоч віддалено схожі на Стуса?
С.Д. - Не можна порівнювати творчих особистостей. У кожного своє світосприйняття і своя боротьба за Україну. До того ж активні борці і в сучасності зазнають політичних притискань. Тому справжні генії можуть залишатися ненадрукованими та невідомими все життя, як і сам Василь Стус. Твори поета були заборонені для друку в Україні. Лише зусиллями самвидаву вдалося передати і видати деякі вірші та «Таборові записи» Стуса за кордоном.
А.К. Ми впевнені, що талановиті поети, письменники, співаки, інженери та інші генії існують і зараз в Україні.
Вже традиційно, разом з книгою відбувається прем’єра фільму знятого по книзі? Що для вас залишається на першому місці – кіно чи книга?
- С.Д. - На першому місці – пам'ять та розповсюдження інформації про Героя України Василя Семеновича Стуса. Як фільм, так і книга створені не для професіоналів, а для пересічних людей, які бажають побачити і прочитати цікаву історію. Ми сподіваємося, що наша історію запам’ятається їм на все життя, люди захочуть дізнатися більше про поета та його творчість.
- А.К. - Так вийшло, що фільм і книга, це трохи різні історії. Яка з них цікавіша для людей, ми дізнаємось згодом. Як показує досвід з «Позивний Бандерас», і фільм і книга знайшли своїх шанувальників.
Відкрийте трохи завісу – що є у книзі, але точно не буде у фільмі?
С.Д. - В книзі буде прив’язка до сучасності, те на чому ми з самого початку будували ідею сюжету. На жаль, у фільмі відтворити її не вдалося. У режисера було інше бачення і прив’язка до жорсткого хронометражу.
А.К. - Тож у книзі ви побачите повну історію, яку побудували ми з Сергієм, а у фільмі Романа Бровка насолодитесь живим Василем Стусом, образ якого блискуче створив, на мою думку, Дмитро Ярошенко.
Розкажіть про фільм – хто є учасниками команди, які його створювала, які цікаві моменти були під час зйомок?
С.Д. - Знімальна команда молода, але дуже амбіційна. Для режисера Романа Бровка це дебют у великому кіно. До цього він був відомий лише завдяки успішним телевізійним фільмам. Ще один дебютант головний оператор Костянтин Пономарьов, який відмінно впорався з відповідальною та складною роботою.
А.К. - Акторський склад фільму досить потужний: Олег Масленніков, Євгенія Гладій, Віталій Салій, Діана Розовлян, Карина Шереверова та багато інших. У всіх ланках знімального процесу працювали справжні професіонали, яким, попри всі складнощі, вдалося створити перший за всі роки української незалежності художній фільм про Василя Семеновича Стуса.
Повернемося до вашої попередньої книги «Позивний Бандерас». Ви об’їздили ледь не всю Україну з презентаціями. І фільм і книга стали неймовірно популярними , не дивлячись на часткову відсутність реклами. Ви створили того героя сучасності, який запам’ятався. І що важливо, він реальний. З ваших спостережень – яким він запам’ятався читачам і глядачам?
С.Д. - За відгуками самих глядачів і читачів ми створили першого українського героя-переможця з часів Енея та Котигорошка. Це жарт, але в кожному жарті є правда. На жаль радянська, а потім і прихована проросійська влада, зробили все, щоб українці звикли до меншовартості та пригноблення. Наші люди досі сумніваються в своїй правді в той час, як російські шовіністи ніколи не соромляться своєї брехні. Наш герой Антон Саєнко з позивним «Бандерас» сподобався перш за все своєю рішучістю, дієвістю та любов’ю до рідної землі. Бандерас, за майже дві години, поки триває фільм, не просто воює і шукає російського диверсанта, він повертає собі батьківщину і співчуття до колишніх односельців, заради яких готовий віддати життя. Але люди, на жаль, не вірять Бандерасу і вважають його бандерівцем і загарбником.
У чому була складність роботи над «Позивним Бандерасом»?
А.К. - По-перше, складно було відтворити реальність гібридної війни і правдивість характерів персонажів. Спочатку виникло бажання написати сюжет про звичайний блокпост – як символ розмежування українців з українцями. Час обрали символічний – вересень 2014 року, коли були заключені перші Мінські угоди по врегулюванню ситуації на сході України. Почали шукати свідків подій, щоб історія була достовірною. І одного дня познайомилися з Сергієм Башковим – бійцем-добровольцем національної гвардії першої хвилі батальйону ім. Кульчинського. Сергій надав нам для ознайомлення свої бойові щоденники, а також фото та відео матеріали про свою службу і побратимів. Саме ці матеріали перетворилися у художній задум першого українського військового бойовика, в жанрі екшн «Позивний Бандерас» і однойменної книги.
С.Д. Хочеться висловити подяку режисерові фільму Зазі Буладзе, який створюючи цей фільм, поставив за мету зняти в епізодичних і навіть в головних ролях справжніх військових, ветеранів АТО. Актори, які не нюхали пороху, пройшли тижневу підготовку на тренувальній базі Кропивницького спецназу. Велика подяка також виконавцю головної ролі Банераса - Олегу Шульзі. Особливо дякуємо продюсеру фільму Сергію Баранову, який наважився зробити кіно про сучасність та російсько-українську гібридну війну.
Розкажіть про процес написання книги – як це відбувається – ви збираєтесь разом і пишете, чи кожен пише «свою» частину, а потім зводите до купи і корегуєте?
Кого з українських письменників ви радите почитати своїм друзям?
А.К. Щодо процесу написання - це магія. Як вона відбувається хай це залишиться нашою таємницею. З сучасних українських письменників читаю Сергія Жадана, Василя Шкляра, Віктора Вальда, багато зараз цікавої військової літератури про російсько-українську війну. Рекомендую до читання оповідання письменниці і волонтерки з Дніпра - Ганни Терянік.
С.Д. Особисто мені подобаються історично-містичні твори івано-франківського письменника Володимира Єшкілєва. Читаю його із задоволенням. А взагалі зараз справжній ренесанс української літератури. З’явилося багато авторів ветеранів АТО, з якими ми з Артемієм потоваришували на першому Львівському форумі військових письменників. Зокрема із Владом Якушевим автором «Карателів», Васильком Піддубним автором збірки оповідань «Слово про війну» та героїчною людиною непереможного духу та оптимізму Олександром Терещенком автором «Життя після 16:30».
Традиційно для наших інтерв’ю – назвіть 5 книжок, які обов’язково мають прочитати поціновувачі Фабули.
«Блокбастер» Зоран Жмирич,
«Шпигун на мільярд доларів» Девід Е. Гоффман,
«Майстер реліквій» Крістофер Баклі,
«Дочка Медічі» Софі Перино,
«Як Черчіль врятував цивілізацію» Джон Гарт.
