Інтерв'ю з автором

Володимир Рафєєнко – одне із найцікавіших імен короткого списку номінантів на Шевченківську премію – 2017. Український російськомовний прозаїк та поет. Його роман "Долгота дней" викликав хвилю дискусій і знайшов своїх читачів. До початку російської збройної агресії проти України у 2014 році Володимир мешкав у Донецьку, опісля переїхав до Києва. Згодом віднайшов сили знову почати писати, уже на Київщині. Побувавши у кількох містах, нещодавно він нарешті відвідав Харків з творчою зустріччю та авторським майстер-класом. Незважаючи на насичений графік письменника, нам усе-таки вдалося поспілкуватися з Володимиром Рафєєнком на хвилюючі теми. Вас досить часто запитують про те, з якими відчуттями ви покидали рідне місто і мабуть воно Вас відверто втомило. Володимир, а розкажіть як вам живеться в Києві. І чи є якісь улюблені місця, чи можливо це якесь інше місто в якому ви хотіли би жити? Справа в тому, я вже більше року як живу далеко поза містом, майже за 70 км від Києва, за що я дуже вдячний Андрію Бондарю. Я к би не він, не знаю де наразі б мешкав. Це дім на хуторі, навколо ліс, де влітку ще людей побачиш, а от взимку це зовсім інший простір. Мені там добре, спокійніше та простіше. Мене там, як то кажуть, нарешті почало попускати . Бо у 2014 році, коли тільки приїхав до Києва, і потім ще доволі довго, може рік, а може й півтора, не міг себе зібрати до купи. Не міг зрозуміти, як могло статися те, що сталося. І як мені далі жити. Як будувати свій світ, своє життя. Не міг вмовити себе перестати думати про дім, що покинув назавжди, про вулички дитинства. Про місто, де народилися і жили мої батьки, де залишилася родинні могил. Ну і і все таке інше. Було реально важко.