Остап Українець уже встиг заявити про себе як чудовий перекладач. У його доробку - переклади Едгара По, Говарда Лавкрафта, Ніла Стівенсона тощо. Минулого року Остап дебютував як молодий і перспективний письменник - з романом «Малхут», що вийшов у нашому видавництві. Знаємо, що на підході у автора новий роман «Транс», а чого ще нам чекати від Остапа, дізнаєтесь з інтерв’ю)
– Остапе, в тебе за плечима уже доволі вражаючий як для людини твого віку бекграунд – перекладацький і письменницький. Скажи, а ким внутрішньо ти себе вважаєш – перекладачем чи все ж письменником?
– Професійно? Поки я можу заробляти на життя перекладом і не можу робити це за допомогою красного письменства
– я все-таки вважатиму себе перекладачем. Імовірно, це триватиме до кінця життя, навіть якщо я напишу кількадесят книжок. Або ні. А суто за відчуттями – можна бути багато ким водночас і нічому не віддавати перевагу. Тому я переважно представляюся перекладачем, за винятком знайомств, безпосередньо пов’язаних із будь-якою іншою моєю діяльністю.
– Що ти переклав останнім? І що на черзі?
– Останнім я здав у видавництво «Морфій» Щепана Твардоха – його перекладав для «Фабули»,– а зараз іще поступово закінчую «Ехопраксію». Це буде друга частина обіцяної трилогії Пітера Воттса про те, чому людство приречене на смуточок і, можливо, вимирання. Хоча «Морфій», якщо так розібратися, оповідає про те саме.
– Як ти розмежовуєш час між писанням і перекладом? Поділись лайфхаками)
– Ну, лайфхаків як таких тут бути не може, бо що підходить мені та моєму ритму життя, комусь візьме, та й не підійде. Коли я займаюся якоюсь діяльністю, то роблю це до умовного моменту, коли думаю: «Ок, я більше не хочу це робити, принаймні, просто зараз». Після чого перемикаюся з перекладу на власну книжку, зі власної книжки – на диплом, з диплому – на третього «Відьмака» і так іще десяток можливих занять. Головне – не силувати себе надміру, бо тоді з роботи вийде чортішо. А от як правильно знайти баланс між оцим «не силувати надміру» і прокрастинацією, я уже не скажу. Сам не знаю точно.
– Розкажи про свої відчуття від туру на підтримку твого дебютного роману. Які висновки ти зробив після цього?
– Перший і основний висновок – добре мати тур на підтримку дебютного роману. Це без варіантів. Завдяки йому я всяких людей надивився, міста їхні і звичаї бачив, побував у містах, які не відвідав би за інших обставин. І це чудово. Що ж до висновків, то тут навіть не знаю, які саме я мав зробити. Я просто насолоджувався процесом і людьми. А жодної презентації, яку я назвав би поганою, не було.
– Ти вже думав, які міста відвідаєш зі своїм новим романом? І чи почав писати свій третій роман?
– Я знаю кілька міст, які я точно відвідаю. Є міста, куди мене кликали з «Малхутом», але через брак часу я туди так і не дістався, тому хотілося б у Луцьк і Чернівці. Але говорити про щось більше, ніж трійця «Івано-Франківськ – Львів – Київ», поки що зарано. Бо книжка ще тільки нещодавно збиралася їхати в друкарню, і я навіть не певен, чи вона вже там. Третій не просто пишу, а майже написав, але зараз велика і цікава проблема – закінчити його, бо те, що я починав як легкий квазіісторичний атракціон, з часом перетворилося на доволі складну конструкцію, яка поєднує в собі роман-подорож (як «Транс») і роман з ілюзією таємничості (як «Малхут»). І звести воєдино все те, про що я в ньому написав, виявилося для мене доволі складним завданням. А ще третій роман поки що найбільший з усіх.
– Остапе, не всі знають, що ти входиш до складу журі в конкурсі «Львів. Доза. Порно», який уже спричинив чималий резонанс у соцмережах, знайшовши і прихильників, і хейтерів. Розкажи, чого нам насправді чекати надалі.
– Львова, дози і порно. Якщо я розкажу більше – то людям буде нецікаво читати. Ясно, що фактично проба пера в контркультурній літературі матиме багато своїх «але», проте серед надісланих творів є насправді цікаві, тому я точно знаю одне – насправді слід чекати збірки. А от те, що буде в ній, має стати приємним сюрпризом.
– Розкажи про своє улюблене місце (або місто) для читання. Де читається найкраще?
– Найкраще читається там, де є хороше освітлення. Якщо не вважати процес перекладу за читання, то сам я, на жаль, переважно читаю лише в дорозі. Тому маю ще одну зайву підставу подякувати
«Фабулі» за тур на підтримку «Малхута». В ньому я встиг чимало прочитати.
– Що порадиш почитати нашим читачам?
– Коли мене питають про подібне, я завжди називаю останню прочитану книжку, яка мені дуже сподобалася. And the Ass Saw the Angel Ніка Кейва. Абсолютно прекрасна південна готика, яку я сподіваюся одного дня перекласти українською.
– Твої побажання для читачів нашого сайту.
– Говорити людям хороші речі за те, якими вони є, а не за те, якими ви хочете їх бачити. Читачі «Фабули», ви чудові.
