#ЩоЧитатиВихідними

Привіт, друзі! Вже традиційно рубрику відкриває новинка нон-фікшн. А саме — «Кишенькова книжка емоційного інтелекту» Джил Хессон.

Емоції, звісно після всіх важливих органів, відіграють дуже важливу роль у нашому житті. Вони впливають на те, як ми поводимось, як і що думаємо, як контактуємо з людьми. Від наших емоцій залежить наша продуктивність і, зрештою, навіть наш успіх на роботі та в особистому житті. Емоції захищають нас від зовнішніх подразників, але інколи можуть навпаки загострити ту чи іншу ситуацію. Так звані «базові емоції» можуть бути як конструктивними, так і деструктивними. Та є й інші емоції — соціальні. Саме вони допомагають людям жити разом і співпрацювати. Соціальні емоції — провина, сором, вдячність, любов — спрямовують та підтримують стосунки та міжособистісні зв’язки, які тримають разом родини, друзів, сусідів та суспільство в цілому. А ще емоції можуть творити! Гнів, наприклад, може надихати на експресивний живопис. Відчай і туга творять прекрасну, зворушливу поезію, спів чи музику. Мистецтво, музика  та література — це ж те, що  надихає й породжує почуття, створює емоційний зв’язок між об’єктом і глядачем. Тож емоції — це добре. Це наш досвід і наш щит. Якщо ми вміємо їх контролювати.

І «Кишенькова книжка емоційного інтелекту» Джил Хессон — це саме та книжка, яка допоможе нам всім розібратись з своїми емоціями та впевнено йти до успіху. А ще вона справді кишенькова) Якщо у вас кишені трохи більші звичайних))

Роман «Як бути двома» Алі Сміт — це саме та книжка, яка викличе у вас бурю емоцій. Зараз зрозумієте чому.

Це дві історії, ніби дві сторони медалі… і багато паралелей, що сплітають ці  дві історії, розірвані величезним відрізком часу.

Джорджі і Франческа — двоє людей, що в своєму часі почуваються ні в тих ні в сих. В кожної свої проблеми, втрати, бажання і надії…
Джорджі втратила свою маму, у неї сильна депресія, через що вона відвідує шкільного психолога. Її історія — це спогади про маму (дуже незвичайну жінку) і намагання жити далі. Франческа сидить в художньому музеї, бачить дівчинку поряд з картиною «Святий Вінсент» і довго вдивляється в її деталі. Вони обоє тут не вперше. Джорджі любить цю картину, тому що її любила її мама. Дівчинка часто приїжджає в Лондон, щоб прийти сюди, часом щоб побути поряд з мамою, часом, щоб просто втекти від батька-алкоголіка, постійного нерозуміння своєї ролі в цьому світі, і відповідальності за молодшого брата, про якого повинна була піклуватися мати. Але мати померла.

Це дещо дивна, але водночас дуже відверта й захоплива історія і про втрату близьких людей, і про фемінізм, про плин історії і те, як люди залишають свій слід в ній, або зникають безслідно.

Алі Сміт говорить про проблеми суспільства олосом підлітка, підкреслюючи той момент, що труднощі з часом не піддаються змінам, а переходять з одного покоління в інше.

Бережіть себе, своє емоційне здоров’я і любіть тих, хто поряд.

До зустрічі, друзі, в наступній добірці.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.