Життя попереду

2 відгуків
Додати у список бажань
Додати у список бажань

130.0 грн 78.0 грн

671 в наявності

Видавничий код:

ФБ622011У

Мова:

українська

Рік видання:

2018

Кількість сторінок:

240

Обкладинка:

Тверда

ISBN:

978-617-09-3755-1

Переклад:

Марина Марченко

Жанр: Драма
Розміри:

130х200 мм

Про книгу

⭐️Роман, написаний в 1975 році, був удостоєний Гонкурівської премії, і таким чином Ромен Ґарі став єдиним письменником у світі, який двічі, але під різними іменами, ставав гонкурівським лауреатом.

 

«Життя попереду» — одна з найбільш пронизливих, відвертих, драматичних і зворушливих книг другої половини ХХ століття. Десятирічний Мохамед — усі його звуть Момо — живе в паризькому районі Бельвіль, населеному арабами, чорношкірими африканцями і євреями, в притулку, який тримає мадам Роза, колишня ув’язнена табору Аушвіц. Матері більшості дітей, яких виховує Роза,— повії, які платять копійки за утримання своїх чад. Момо змушений самотужки боротися з життям і за життя, коли ж мадам Роза з часом стає абсолютно безпорадною, саме він допомагає їй виживати і залишається з нею до останньої години.

 

 

 

Про автора

Ромен Ґарі

(1914–1980) — видатний французький письменник, літературний містифікатор, кінорежисер, військовий льотчик і дипломат — народився в Російській імперії в місті Вільні (нині Вільнюс, Литва). Його справжнє ім’я — Роман Кацев, а його батьками були провінційна актриса Міна Овчинська й комерсант Ар’є-Лейб Кацев. У 1925 році батьки майбутнього письменника розлучилися, і Міна Овчинська разом із сином повернулася до своїх батьків у містечко Свенцяни, а роком пізніше перебралася до старшого брата Абрама Овчинського до Варшави. Там Роман протягом двох років навчався в школі, а 1928 року мати з сином переїхали до Франції й оселилися в Ніцці. Роман вивчав право в Екс-ан-Прованс і в Парижі, одночасно освоюючи льотну справу, щоб із часом стати військовим пілотом. Саме тоді  зародилася легенда (чи не сам майбутній письменник був її першоджерелом?), що його справжнім батьком був Іван Мозжухін — зірка російського німого кіно. У роки Другої світової війни майбутньому письменникові довелося емігрувати до Великобританії, де він вступив добровольцем у французькі частини, які на той час формував генерал де Голль. Як військовий пілот він брав участь у бойових діях в Європі й Африці, а після закінчення війни повернувся до Франції і розпочав дипломатичну кар’єру. Письменник Ромен Ґарі народився 1945 року, коли тридцятирічний Роман опублікував свою першу велику новелу, а за кілька років він став одним з найбільш відомих, популярних і плідних французьких літераторів. Під псевдонімом Ромен Ґарі побачили світ понад двадцять його романів, як Еміль Ажар він опублікував чотири романи, в тому числі і «Життя попереду», і ще по одній книжці — під псевдонімами Фоско Сінібальді і Шатан Бога. Завдяки прагненню до літературних містифікацій Ромен Ґарі став єдиним в історії літератором, двічі удостоєним Гонкурівської премії — в 1956 році під ім’ям Ромена Ґарі за роман «Коріння неба» і в 1975 році під ім’ям Еміля Ажара за роман «Життя попереду». Для членів Гонкурівської академії «Емілем Ажаром» був абсолютно невідомий молодий автор, племінник Ромена Ґарі, онук молодшого брата його матері. Втім, істина досить швидко з’ясувалась, але журі, у яке входили десять найвидатніших літераторів Франції, змінити своє рішення вже не могло. І ще один неймовірний факт: 1956 року, у день вручення першої Гонкурівської премії, Ромен Ґарі отримав листа від людини, яка в 1942 році стала свідком того, як у Вільнюському гетто загинув його батько. Міна Овчинська, мати письменника, багато років залишалася поруч із сином. Непросту історію їхніх стосунків Ромен Ґарі описав в автобіографічному романі «Обіцянка на світанку» (1960). У тому числі й те, як Міна мріяла: «Мій син стане французьким посланником, кавалером ордену Почесного легіону, великим актором драми, Ібсеном і Габріеле д’Аннунціо в одній особі. Він буде одягатися як денді!» Усе здійснилося — Ромен Ґарі став генеральним консулом Франції, літературною знаменитістю і був дійсно нагороджений орденом Почесного легіону. Він обертався у вищому світі і вважався еталоном елегантності. Від 1962 до 1970 року письменник був одружений із Джин Сіберг — американською кіноактрисою, яка знімалась у фільмах Жана-Люка Годара і Клода Шаброля і згодом стала одним із символів французької «нової хвилі». За півроку до смерті в есе «Життя та смерть Еміля Ажара» Другого грудня 1980 року, у віці 66 років, Ромен Ґарі наклав на себе руки, написавши в передсмертній записці: «Можна пояснити все нервовою депресією. Але в такому разі слід мати на увазі, що вона триває відтоді, як я став дорослим чоловіком, і що саме вона допомогла мені гідно займатися літературним ремеслом».

Відгуки

  1. bidshumi

    Ця книга виграла Гонкурівську премію 1975 і я цілком розумію журі, що присудило її невідомому до того автору Емілю Ажару. Хто не знає, Ажар один із псевдонімів Ґарі, ще й не останній.
    Так щиро і про любов, так з радістю і про бідність, так відверто і про смерть. Життя попереду, а наче позаду. Оповідачем є десятирічний хлопчик Момо, що за день став чотирнадцятирічним, а загалом мав повне право говорити “повірте старому на слово”. Життя не було до нього ласкавим і позбавило любові родини, натомість виховувала його мадам Роза, що дивом врятувалась від смерті в Аушвіці, заробляла на життя повією, а опісля зайнялась вихованням дітей повій. Німецький полон вона не забула та не змогла повністю довіряти нікому, а найбільше лікарям. Момо був з тих по кого не прийдуть і все своє невелике життя провів з мадам Розою. Вона знайшла у ньому того, кому можна довіритись, він же бачив у ній своє родинне щастя. Автор відверто та пронизливо описав усю бідність та негаразди, що оточували героїв але роман вийшов напрочуд оптимістичним. Уміння Момо знаходити щастя в дрібницях викликає захоплення. Сильною стороною книги є і персонажі. Крім Момо та Рози, тут і трансвестит-повія, що був боксером, і лікар, що опікується кварталом, і вчитель малого Момо, що продавав килими, а зараз осліп. Навіть маленька роль управителя будинку була цікавою та привнесла трохи гумору в оповідь.
    Загалом роман торкається різних проблем, серед яких соціальна рівність, етнічна ідентичність, гендерна справедливість. Філософія десятирічного хлопчика розшукає пояснення на всі ці виклики, Момо знаходить привід для оптимізму та не розчаровується. Фінал саме той, який і має бути. Він приголомшує, саме тим, що очікуєш цього, невідворотності миті та ще однієї несправедливості життя для Момо. Та він подолає і це. Без сумнівів. Одне життя прожите, інше попереду. Як і у автора, що умістив в одне життя кілька доль, а нам залишив свої книги. За це велике дякую йому.

  2. sumysenko (перевірений власник)

    “Та я не надто шукаю щастя, я віддаю перевагу життю.”

    “Люди тримаються за життя більше, ніж за будь-що, це навіть дивно, коли подумаєш, скільки інших гарних речей є в світі.”

    Історії, написані від імені дитини, це завжди щось неординарне і захоплююче. Хлопчик Момо, який розкриє Вам історію свого дитинства, незвичайний. Попри його сумне життя, написано так, що я посміхалася.

    Він росте в “притулку” старої єврейки мадам Рози, де вона доглядає дітей повій. Його оточення, це сутенери, повії, трансвестити, наркомани і біженці з Африки. Коли його залишали, то була записка, щоб виховували, як мусульманина. Якщо інших дітей з притулки забирали, то Момо був вірним помічником мадам Рози. Та його весь час бентежила таємниця власного походження. Як він, хлопчина без освіти, розбирався в складнощах життя, як розумів справжність – це просто вражає. Він такий милий, що хочеть його обняти і пожаліти.
    Особливо, цікаве ставлення у Момо до проституції.

    Це неймовірна історія дружби, людяності, відданості та любові до життя.

Інші книги серії Переглянути усі