Зеро К
Про книгу
Головний герой нового роману Дона Делілло мільярдер Росс Локгарт — основний інвестор віддаленого і таємничого поселення, де смерть вишукано контролюють, а тіла консервують до майбутніх часів. Здоров’я його дружини Артис стрімко занепадає. Син Росса Джефф приєднується до Росса й Артис у поселенні, щоб попрощатися з нею, коли відмовить її тіло. Росс теж відчуває глибоку потребу увійти в інший вимір і прокинутися в новому світі. Натомість його син прагне жити й відчувати «мішанину подивів нашого часу тут, на землі». Чудовий, щирий роман одного з найвидатніших письменників нашого часу. «Зеро К» — справжня ода мові й людяності, роздум про смерть та обійми життя.
Про автора
Дональд Річард «Дон» Делілло
(20.11.1936) — видатний американський письменник-постмодерніст. Народився в Бронксі (Нью-Йорк) у сім’ї італійських імігрантів. Закінчив Фордхемський університет у 1958 році. В юності Делілло зовсім не цікавився письменницьким ремеслом доти, поки не почав працювати на автостоянці, де він приохотився до читання. Після університету працював у рекламній сфері, потім — копірайтером в агентстві «Ogilvy & Mather». Перше оповідання письменника «Ріка Йордан» було опубліковане в 1960 році в літературному журналі «Епоха».
У 1964-му Делілло облишив працювати й почав писати свій перший роман «Americana», який було надрукованолише в 1971 році. Критики стримано похвалили книгу — та й по всьому. Наприкінці 70-х він прожив кілька років у Греції, де написав роман «Імена» (1982). Його книги не мали широкого визнання до публікації «Білого шуму» (1985), який того ж року було удостоєно Національної книжкової премії США. Масовий успіх прийшов до письменника після публікації «Вивороту світу» (1997). У 2006 році «Нью-Йорк Таймс» включила одразу три романи письменника — «Терези», «Білий шум» та «Виворіт світу» до списку найкращих американських книг за останні 25 років.
Завдяки «Вивороту світу» Делілло в 1997 роцізнову став фіналістом Національної книжкової премії США, рік потому — фіналістом Пулітцерівської премії, а в 2000 році його було нагороджено за цей твір медаллю Вільяма Діна Хоуеллса, яку один раз на п’ять років присуджує Американська академія мистецтві літератури за видатні творчі досягнення.
swetka1408
Це технотрилер, що оповідає про можливий варіант закінчення життя, коли воно не обривається разом зі смертю, а людське тіло, що перебуває «на грані», заморожується у кріокамерах у спеціальних центрах (цікаво, що автором вони порівнюються із дірами, розщелинами Землі). У цих центрах проводиться робота із оновлення органів та відновлення систем заморожених тіл.
Джеффрі Локгарт вимушений два рази зіткнутися із цими центрами – при згасанні мачухи, а згодом – батька. Перебування в центрі і підготовка до кріозамороження важко піддаються розумінню Джеффрі, він має значні сумніви із доцільності цієї процедури та можливості відродження заморожених тіл, адже тим самим відбувається переписування майбутнього. Водночас він стикається із реальною смертю, що змушує його замислитися над різними варіантами закінчення життя.
Важкувато читався цей твір. Головний герой здався дещо беземоційним, недостатньо відкритим, надто залежним від минулого, яке він не може відпустити. До того ж, непроста основна тема роману – смерть як культурний артефакт – провокує неоднозначні думки і сприймається важко. Утім, така тема завжди буде цікава людям.