04.04.2018
Особиста думка
Книга Дона Делілло «Зеро К» оповідає про мільярдера Росса Локгарта, який є основним інвестором таємничого поселення, в якому хворих на різноманітні страшні й невиліковні хвороби заморожують до кращих часів, коли людство нарешті навчиться лікувати рак, СНІД і т.д. Заморожують, звісно ж, за великі гроші. Оскільки дружина героя теж сильно хвора й чекає на заморожування, Локгарт і собі вирішує піти із нею, щоб прокинутися в новому кращому світі. За всіма підготовками до «мандрівки» в далекий і прекрасний майбутній світ стежить син Локгарта, який, м’яко кажучи, не схвалює весь цей проект. Дон Делілло – один із провідних американських письменників-постмодерністів, тож його книга – не просто фантастична візія майбутнього з дивами генної та біологічної інженерії, а складний і цікавий текст. У відгуках про книгу «Зеро К» можна прочитати, що це роман про неспроможність самому уповні керувати власним життям і давати раду всім своїм проблемам. Адже бути замороженим і прокинутись у новому кращому світі означає уникнути відповідальності за своє тут і тепер, не творити майбутнє власними руками, а просто почекати, що хтось його зробить для тебе. До того ж це книга про владу над смертю і способи, до яких людство вдається, щоб уникнути неминучого.
Олег
13.04.2024
Не такий страшний постмодерн, як його переклади. Це просто треш. Наче гугл перекладач. Повно безсенсовних речень, от взагалі, я такого ще не бачив, в інших сенс змінюється на протилежний, повно американізмів, коли речення перекладаються дослівно, це звучить неоковирно і важко сприймається.
Ось один приклад. "Тепер вона дивилася просто на мене. Вона змусила мене побачити себе, стисло, як особу, яка стоїть тут і яку розглядають. Досить високий чоловік з густим заплетеним волоссям, доісторичною зачіскою. То було все, що я міг перейняти з глибокого зондування, яке робила жінка в кріслі." Хто кого там стисло побачив? чомусь розпатлане первісне волосся в оригіналі перетворилось на заплетену доісторичну зачіску, доісторична зачіска? що це таке взагалі? речення не узгоджене з попереднім наче випадково вставлене, короше, тільки з глибокого зондування оригіналу я зміг перейняти сенс цього уривку.
І ще. "Ми ввійшли до проходу, що закінчувався глухим кутом, який видавався твердою поверхнею (в оригіналі solid surface і оскільки це не технічна стаття а худ текст, з контексту зрозуміло, що мова про суцільну поверхню, без отворів, а не тверду, якою ще може бути стіна?). Моя супутниця промовила низку коротких слів, і це активувало оглядовий отвір на поверхні попереду. Я широко ступнув уперед і опинився на підвищенні, пильнуючи крізь отвір у дальній стіні довгої вузької кімнати." З цим отвором взагалі біда, на якій поверхні він знаходиться? хз. На тій, що перед носом, а не на дальній, якщо що.
Ще. "Я бачив багато торнадо в репортажах теленовин і чекав на відеоматеріал з рінуватим шляхом шторму, наслідками, низкою розтрощених будинків, звіяних дахів, які збочили, завалившись." От як звіяні дахи можуть збочити, завалившись? У Делілло - ніяк. houses in a shattered line, roofs blown off, siding in collapse. Siding - це іменник. Обшивка. Делілло пише логічно, навідміну від перекладача. Виходить: будинки в розбитій лінії, дахи знесені, обшивка потрощена.
Ще. "Я розумів, що він бачить того, до кого говорить. Він мав схильність бурлаки бути непроникним для імен та облич." В оригіналі "він не бачив того,.." I understood that he did not see the person he was talking to. Постійна мішанина з часом дієслів.
І такого там повно. Краще б пан Нєстєлєєв писав власні книжки, а не перекручував чужі. Хтось взагалі вичітував цей текст? Але найприкріше в цьому те, що нормального перекладу Делілло тепер можна не чекати.
