Ця книжка інтригує вже з назви. Бо читач замислюється: чому тільки рік, адже хочеться більше? З одного боку, це пристрасна еротична сага про звабливі жіночі ноги в чорних колготках. З іншого, це історія про закомплексовану людину, яку штовхають до дій власні демони в голові. А в сумі — це ще й цікавий, дотепний погляд на Україну збоку, очима прибульця-іноземця, якому все в нас здається дивним і не до кінця нормальним. Словом, це не просто вдалий роман, а й готовий сценарій для трагікомічного й дрібку еротичного серіалу. Сподіваюся лише, що його герой не стане наступним президентом.
Андрій Любка, романіст, поет, перекладач та есеїст
Останнім часом сучасна українська література небезпричинно перенасичена сумними темами та сюжетами, але як читачу, так і критиці не вистачає сучасного легкого письма, з яким можна відпочити і підійняти настрій. Ярослава Литвин схоплює «хвилю» ще раніше і пише роман «Рік розпусти Клауса Отто Баха», який ви нині тримаєте в руках. Це надзвичайний текст, з яким кожен забуде про щодення та проблеми, роман розкомплексовує, розслабляє, підвищує серотонін та любов до Батьківщини. Те, що з вашою свідомістю зробить Отто Бах, ви дізнаєтесь лише після прочитання… І рік розпусти кожному повнолітньому читачу гарантовано.
Христя Венгринюк, письменниця, кандидатка філологічних наук,
головна редакторка видавництва «Чорні Вівці»
Давно не читав такої смішної книжки! Ну, як смішної… Головний герой — незграбний, закомплексований чоловік, з купою дитячих психотравм (одним словом, кожен читач десь в ньому впізнає і себе) — наївний закоханий романтик. Його постійно і шкода, і, водночас, регулярно доводиться переривати читання, щоб пережити приступи реготу. Низка трагедій маленької людини перетворюється на справжню Одісею Країною Чудес, сповнену пригод, відкриттів і небезпек. І що характерно, описуючи цю країну, авторка нічого від себе не видумує — все як є. І тут вже не знаєш, плачеш ти чи смієшся, чи й те й те разом. Це і детектив, і сатира, і психологічне дослідження, і авантюрний роман. І, звичайно, історія кохання — мила, трагікомічна і надзвичайно зворушлива!..
Артем Полежака, поет
Марина
Впевнена, все, що напише Ярослава – фантастично цікаве! Вже хочу перечитати весь новый роман сто разів! 😘 Зазвичай відірватися неможливо!
superadmin
Відгук від serhii_step_
Панчохи тобі в печінку.
“Рік розпусти Клауса Отто Баха” @yalytvyn – це перша книга, яку я прочитав цьогоріч. І можу сказати, що читацький рік у 2021 розпочався вдало.
Книга являє собою суміш гумору, комплексів, фетишу та іронії. Так, тут є трохи збочених сцен, але вони доволі ванільно описані, тому й огиди не викликає.
Мова йтиме про 43-річного Клауса Отто Баха, який бажає знайти своє єдине й неповторне кохання. Та не просто, а щоб обов’язково носила панчохи й вигляд мала на мільйон, а бажано на два💸.
Та Баха ніхто не розуміє🤷. Більшість красунь узагалі його не помічають, наче він порожнє місце, а то й гірше – невдаха, не вартий уваги. Та попри це Клаус вірить у щире кохання♥️. Оскільки йому не вдається знайти ту єдину серед німкень, він вирішує розпочати спілкування в популярних соціальних мережах для знайомств🖥️
Бах не зміг встояти перед красою однієї українки, котра не лише вродлива, а ще й вільно спілкується англійською, що доволі зручно. Вирішивши, що це його єдине й останнє кохання, Отто вирушає в мандрівку до України🇺🇦, де він втрапляв у курйозні, часом приголомшливі й водночас милі пригоди.
Ярослава з гумором, сарказмом та іронією розповідає про психологію чоловіків, мрії жінок, повсякденне життя українців і нашу культуру з погляду іноземця, для якого похід до супермаркету ще той квест із завоюванням лігва дракона🔥🐲.
Фінал мене особливо порадував. Він вийшов не шаблонним, кумедним і логічним.
Наталя (перевірений власник)
Мені подобається, як пише Ярослава. Читається легко, сприймається іронічно, проте текст набагато глибший, ніж здається на перший погляд. Рекомендую читати.
superadmin
Відгук від big_book_blog
Люблю, коли письменник не бере на себе ролі цензора чи викладача етики й моралі, коли без засуджень і з певним філософським відстороненим (але не байдужим) поглядом зображає у художньому творі цілком реальні та очевидні речі. Коли пропонує читачеві відчути до героя роману веселку емоцій і не наполягає на виключно одному враженні.
Це все дає мені, людині перш за все, а вже потім читачу, дихати вільно, поринаючи у світ книжки. Адже я з тих книголюбів, які легко вмикаються у подї сюжету, уявляючи себе його частиною. Якщо автор постійно цензурує, дає очевидні оцінки, я насторожуюсь, сковуюсь і, звісно, мало насолоджуюсь текстом.
У романі «Рік розпусти Клауса Отто Баха» української сучасниці Ярослави Литвин всієї тієї біди із диктатурою не було. Тому книжка попала у серденько, подарувавши мені, окрім обіцяної іронї, біль, сум, жаль, співчуття, сором, розчарування. А я якраз із тих, хто з подібних книжок-мозолів отримує катарсис.
Так а про що книжка, Ліля?
А вона ж про банальне (!): пошуки кохання німцем на українській землі, багатому чорноземі дівочих «культур».
Але ця банальність – лише загальне тло роману. Бо насправді він про глибинніші речі. Напр, про не життя, а виживання (якесь досі тваринницьке виживання) українців; про разючий контраст між тим, якими ми себе бачимо, і якими бачать нас; про самоізольованість і неготовність змінюватись у глобальному сенсі, що починається (аякже!) з мізерних кроків, із себе.
І всі ці месиджі можна вичитати за бажанням. Ніхто не проти, якщо читач цієї книги просто сміятиметься над комічною ситуацією, зрідка і злегка втираючи сльозу.
І текст сам от взагалі ненапряжний (!) – із тих, що сідаєш, а за годинку-дві вже перегортаєш останню сторінку. І тут це точно грає в плюс.
Мене засмутила кінцівка роману. Невдала вона, як на мене. Але визнаю, за жанром доречна.
Із аналогій за стилем мені дуже співзвучними здаються «Дивні люди» Чапая та «Добрі новини з Аральського моря» Карпи. Обидві книжки дуже люблю. І цю до них у стосик тепер додам.
superadmin
Відгук від myshka_litak
Отримала від @fabulabook на огляд дотепну, іронічну розповідь, від якої, зізнаюся, втратила сон – так кортіло дочитати «Рік розпусти Клауса Отто Баха» скоріше, ніж цей Клаус накоїть всяких помилок!
⠀
Дочитала і раджу, бо в романі несподівано було все: перші пів книжки я сміялася через сприйняття країни, жінок та особливостей культури іноземцями, потім ж хотіла перейменувати розповідь у “Рік самопошуку Клауса Отто Баха” або ”Рік морок Клауса Отто Баха на теренах України”. Досі впевнена, що кожен з цих варіантів цілком претендує на життя)
⠀
Клаус – звичайний чоловік з типовими бажаннями, захопленнями і мріями. Щоправда, щось незвичайне в ньому є: Клаус хоч і не Тарантіно, та жити не може без жіночих ніжок, одягнутих у спокусливий капрон.
⠀
Після двох невдалих кохань цей розгублений чолов’яга вирішує скористатися радощами інтернету і знаходить свою красуню в колготках в мережі. Щоправда, Клаус не враховує, що стосунки рідко виникають з першого повідомлення. Але це не заважає безнадійному романтику вирушити на пошуки дівчини. В непедантичну, не прикрашену євросоюзівським полиском, з поганими дорогами-готелями-поїздами Україну.
⠀
Книжка Ярослави Литвин не просто роман, за яким можна розслабитися. Бо неможливо не вловлювати поміж веселих рядків історію чоловіка, який перетнув межу юності і шукає себе, при цьому ведучи постійну боротьбу з власними комплексами, страхами та переживаннями.
⠀
Ти читаєш про страждання Клауса і хочеш його пожаліти, обійняти, відправити до психолога. А потім перестрибуєш на його пригоди, і трохи підсміюєшся, бо у Клаусі так легко знайти себе! Диявол, зрештою, ховається в деталях.
⠀
Вибір для фону пригод Клауса України – це окрема насолода, особливо для читача, який не з чуток знає романтику останнього купе потяга, хоч раз їздив у санаторій, розуміє, чому маленьке село – це гірше пекла, а алкоголь у непевних закладах краще відставляти, аби не підмішали клофеліну.
⠀
Знаєте, до Клауса я ще якось повертатимуся. Він – це менш прикрашена версія Бріджит Джонс, більш приземлена до наших реалій історія, яка може трапитись з будь-ким, або свідком якої ми можемо завжди стати. Хоча знаєте, краще щоб тільки на сторінках.
superadmin
Відгук від alyonabrosko
Отримала на огляд примірник роману @yalytvyn
«Рік розпусти Клауса Отто Баха» від видавництва @fabulabook, і, поки прочитавши перші чотири розділи, аж кортить вигукувати:
«Харизматична!»
Що дана історія – що сучасна українська література!
Коли журишся через рутину, але завше маєш час для сміху вголос. Коли нібито тікаєш від проблем… та все ж розвертаєшся їм назустріч, адже без них життя – не життя. Коли охоплений/а романтикою, а далі закриваєшся від неї власними психологічними проблемами.
Ох цей Клаус Отто Бах!
І ох ця незрівнянна Україна: чужими й нашими очима.
Залишаю в сторі буктрейлер «Рік розпусти Клауса Отто Баха», – бо ви маєте то бачити!
Іще (важливо), для друку використовували вторсировину. Пишаюся, @fabulabook!
superadmin
Відугк від kpereb
Поїхали б за своїм коханням до іншої країни? На який вчинок готові заради коханої людини?
Як ви вже здогадалися, історія про Клауса Отто Баха та його рік розпусти )
Зразковий громадянин Німеччини, фетишист, закомплексований та легкоуразливий Клаус робить найсміливіший крок у своєму житті. Крок до свого кохання, яке знаходиться в Україні.
Чи варто казати скільки пригод випадає як сніг на голову 43-річного німця, котрий ніколи не бував за кордоном?
Було цікаво читати думки Клауса, його страхи, емоції. Смішно і трошки моторошно, коли він подорожував Україною (
Дуже сподобався такий погляд зі сторони на країну, у котрій живеш від народження. Що є нормою для тебе, для мешканця Німеччини зовсім не норма.
Мене складно розсмішити. Проте @yalytvyn це вдалося на 100%!
Останні сторінки я просто реготала. Це бомба!
superadmin
Відгук від Основна bookwitch2016
По-перше, почнемо з того, що я дико обурена! Зла, засмучена і прямо розчарована! Бо, в Білій Церкві, пані та панове, немає провулку ім. Липківського. Розумієте, немає! І взагалі….і в взагалі, в цьому місці претензії до книжки закінчуються і далі будуть рожеві шмарклі захвату та сльози розчулення)
Та давайте почнемо спочатку, з сюжету. В тихому німецькому містечку Кіль, де вулиці миють пральним порошком, а сусіди викликають поліцію через занад-то голосні ночі кохання після 22.00, жив собі милий чолов’яга Клаус Отто Бах. І все у нього було добре, до того моменту коли він, рухомий своє таємною пристрастю до жіночих колгот, не закохався у дівчину з України, з якою познайомився онлайн на ресурсі, прямо кажучи, дуже сумнівної якості.
В цьому місці вже можна сміятися, обіймати малого Клауса, притискати його до грудей і з тремтінням у голосі питати: “Що ж ти, Отто, таке дурне та нещасне?”
Далі, на вас чекає гостросюжетна трагі-комедія в стилі Вудді Аллена, старого доброго “Євротуру”, з заробітчанами замість амстердамських повій, дрібкою фетишизму, що припревлена доброю порцією сємок і овіяна ароматом плацкартного вагону. Вообщєм, і сміх, і, прости Господи, гріх чи хоча б його кволі спроби.)))))
Із серйозних спостережень, а такі теж були, прочитавши книгу я прийшла до висновку, що вижити в нашій країні можуть лише ті, хто в ній народився, бродячі коти та шанувальники серіалів на 1+1. Бо ми вже до цього щоденного сюрреалізму звикли, котам, в принципі, і так на все начхати, а остання категорія людей, навіть, кінця світу не помітить, якщо про це не скажуть по ТБ.
Коротше кажучи, аби не та підстава з назвою провулка, я б дала книжці 10 з 10. А так, звиняйте, лише 9.99, ну бо ви самі розумієте, що мене то заділо за живе. Хоча, враховуючи, що з квартири мама мене виписала років 7 тому, я можу й помилятися….пішла гуглити карту БЦ. А ви поки читайте книжку, вона, той, крута.
Мирослава Тимінська
“Я з України – це навпроти Європи…”
⠀
“Рік розпусти Клауса Отто Баха” виявився геть не про розпусту. Це радше зіткнення двох світів.
⠀
Книжка нагадує класичні романи виховання, коли герой вирушає у подорож, що пізнати світ і себе. Лиш наш герой запізнився років на 20. Але ніколи не пізно, а кохання – сильна мотивація.
⠀
Клаус лиш здогадувався, де та загадкова Україна. Знав, що там війна. Але що ви хочете з нашого героя – він і у літаку ще досі не літав. Та впертості йому не позичати, і Клаус сміливо їде шукати свою інтернет-кохану, яка ні сном, ні духом про його приїзд. Хоча скільки того Києва – Клаус впевнений, що знайде її 😉
⠀
А далі читайте про пригоди німця у Білій Церкві, Ворохті і плацкарті Укрзалізниці. Моментами я реготала до сліз, але здебільшого наша реальність, показана через призму сприйняття Клауса, викликала радше сум. Ми з цим живемо і не помічаємо, або помічаємо – і миримося. Нахабство і шахрайство, порушення правил і законів, і ніякої певності, що поліція тобі допоможе.
⠀
⠀
Байдужим роман про пригоди німця в Україні вас точно не залишить. Змусить усміхнутися і задуматися. Ну і фінал – цукерочка! Щиро рекомендую.
Наталія
Літературою це назвати складно. Шкода витраченого часу. З якою метою ця історія була написана непросто зрозуміти: Україна і українці описані, як дикунське, примітивне суспільство, з запитами і проблемами, які були актуальні щонайменше років 15 тому. Національні риси німців і українців невиправдано загострені і перебільшені, що швидше межує з порушенням толерантності, ніж з гумором. Не раджу книгу до прочитання, оскільки ні інтелектуального, ні естетичного задоволення таке чтиво не приносить.