Життя попереду

"Та я не надто шукаю щастя, я віддаю перевагу життю." ⠀ "Люди тримаються за життя більше, ніж за будь-що, це навіть дивно, коли подумаєш, скільки інших гарних речей є в світі." ⠀ Історії, написані від імені дитини, це завжди щось неординарне і захоплююче. Хлопчик Момо, який розкриє Вам історію свого дитинства, незвичайний. Попри його сумне життя, написано так, що я посміхалася. ⠀ Він росте в "притулку" старої єврейки мадам Рози, де вона доглядає дітей повій. Його оточення, це сутенери, повії, трансвестити, наркомани і біженці з Африки. Коли його залишали, то була записка, щоб виховували, як мусульманина. Якщо інших дітей з притулки забирали, то Момо був вірним помічником мадам Рози. Та його весь час бентежила таємниця власного походження. Як він, хлопчина без освіти, розбирався в складнощах життя, як розумів справжність - це просто вражає. Він такий милий, що хочеть його обняти і пожаліти. Особливо, цікаве ставлення у Момо до проституції. ⠀ Це неймовірна історія дружби, людяності, відданості та любові до життя.

Ця книга виграла Гонкурівську премію 1975 і я цілком розумію журі, що присудило її невідомому до того автору Емілю Ажару. Хто не знає, Ажар один із псевдонімів Ґарі, ще й не останній. Так щиро і про любов, так з радістю і про бідність, так відверто і про смерть. Життя попереду, а наче позаду. Оповідачем є десятирічний хлопчик Момо, що за день став чотирнадцятирічним, а загалом мав повне право говорити "повірте старому на слово". Життя не було до нього ласкавим і позбавило любові родини, натомість виховувала його мадам Роза, що дивом врятувалась від смерті в Аушвіці, заробляла на життя повією, а опісля зайнялась вихованням дітей повій. Німецький полон вона не забула та не змогла повністю довіряти нікому, а найбільше лікарям. Момо був з тих по кого не прийдуть і все своє невелике життя провів з мадам Розою. Вона знайшла у ньому того, кому можна довіритись, він же бачив у ній своє родинне щастя. Автор відверто та пронизливо описав усю бідність та негаразди, що оточували героїв але роман вийшов напрочуд оптимістичним. Уміння Момо знаходити щастя в дрібницях викликає захоплення. Сильною стороною книги є і персонажі. Крім Момо та Рози, тут і трансвестит-повія, що був боксером, і лікар, що опікується кварталом, і вчитель малого Момо, що продавав килими, а зараз осліп. Навіть маленька роль управителя будинку була цікавою та привнесла трохи гумору в оповідь. Загалом роман торкається різних проблем, серед яких соціальна рівність, етнічна ідентичність, гендерна справедливість. Філософія десятирічного хлопчика розшукає пояснення на всі ці виклики, Момо знаходить привід для оптимізму та не розчаровується. Фінал саме той, який і має бути. Він приголомшує, саме тим, що очікуєш цього, невідворотності миті та ще однієї несправедливості життя для Момо. Та він подолає і це. Без сумнівів. Одне життя прожите, інше попереду. Як і у автора, що умістив в одне життя кілька доль, а нам залишив свої книги. За це велике дякую йому.