Хрущі над вишнями

Дуже приємно було читати другу книгу про життя Олі Синички. Це було не як звичайне продовження історії, а саме в цьому випадку це було схоже, ніби ти продовжуєш підглядати у шпаринку за життям людей, про яких ти вже стільки знаєш. Ти ніби повертаєшся до чогось вже такого рідного і знайомого. Ця історія дуже глибока, вона ніби оголює душу і думки кожного українця у кожному куточку світу. Тих, що відчувають почуття провини за те, щоб бути щасливим. Тих, що бояться жити. Тих, що думають, що вони розумніші та кращі за всіх. Наскільки б ми не здавалися один для одного різними, настільки з цією книгою ти розумієш ми однакові. Ти ніби читаєш свої думки, хвилювання, ідеї. Через книгу ти відчуваєш навіть краплі теплої зливи на шкірі, чи шурхіт очерету на березі річки, відчуття мурашок, коли босі ноги торкаються чорнозему і хочеться вгрузнути ногами у землю чим глибше. Ти відчуваєш запах на кухні, коли печуться паски - тіста, масла, тепла та затишку. Ця книга огортає і розкриває всі твої відчуття і навіть ті, про які ти давно забула. Як говорила бабуся, що вона казала, як себе поводила, як готувала, смак її вареників. Ця книга про українську душу - таку вразливу, неймовірну, багатогранну та роздерту на шматки.

Дуже чекав продовження, рекомендую прочитати.

Чекала на цю книгу, продовження історії Олі Синички. Замовила до виходу, видавництво приємно здивувало - справилися раніше від задекларованої дати. Ярослава Литвин - чудовий сучасний автор. Книга містить суржик, в когось це викликає ностальгію, а в когось, може, й супротив, але вона точно має місце бути. Не ідеальна мова, не ідеальна Оля, далеко не ідеальні часи (сьогодення), але щирі емоції та єднання з природою - те, що треба!