Свято Цапа

"Мені байдуже якою назвою звучатиме вулиця, мені важливіше, аби вона була у належному стані" - почула краєм вуха розмову жінок, що обурювалися на пропозицію місцевої влади політикою декомунізації і перейменуванням топонімів. Домінікана ніколи не була комуністичною державою, але стан вулиць та будинків, добротно побудованих за правління Трухільйо ще досі у належному стані. Тоді вони й називалися на честь всіх родичів трухільїстів. Та за всю віху історії з часів завоювання Америки епоха правління диктатора Трухільйо (якого в народі нарекли Цапом) - найболючіша епоха Домінікани. Ця диявольська система, яка тривала понад 30 років, позбавляла людину найсвященнішого права - свободи вибору. Лауреат Нобелівської премії Маріо Варгас Льйоса у романі "Свято Цапа" звертається до теми могутньої сили та безсилля влади трухільїстів. Він детально описує епоху глибоко проникаючи в психологічні аспекти особистості тирана та розкриваючи механізми його магічного впливу на оточуючих. Довкола режиму Трухільйо сконцентрувалося та накопичилося все зло - вбивства, побиття, тортури, зникнення людей, беззаконня, корупція, шпіонаж, ізоляція від світу, страхітлива брехня. Все це наслідки, які шляхом пропаганди, насильства та морального пригнічення звели на трон диктатора. Але домініканський тиран і боротьба з ним - це лише верхній пласт, під яким ховаються особисті трагедії кожного домініканця, їх понівечені та принижені долі. Беззаперечно, мільйони людей, які обожнювали Трухільйо, всі вони зазомбовані пропагандою, спантеличені браком інформації, позбавленні свободи вибору, звиклі догоджати та лестити, також стали жертвами режиму. Кров холоне в жилах, коли Льйоса відкриває перед читачем жахливу правду життя, яку нездатні затьмарити навіть перекручені фантазії хворобливої уяви.Тема хтивості до дружин міністрів, збоченого насильства неповнолітніх дівчат, звучить набагато гучніше, коли розумієш, що це не вигадані персонажі, що це відбувалися реальні події. І навіть крізь усі роки після смерті диктатора, нанесені рани жорстоким режимом ще досі кровоточать, їх неможливо залікувати, вони досі роз'ятрені. Тому свято Цапа ще досі триває.

Психологія диктатора, історія його становлення, мотиви, прийняті рішення - ця тематика безмежна і цікава. Вона хвилює розуми людства з давніх-давен. Адже скільки всього написано про них, від Калігули до Гітлера і Сталіна... Ось і перуанський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Маріо Варгас Льоса теж звертається до цієї теми у своєму відомому романі "Свято Цапа". Адже головною постаттю твору є Рафаель Леонідас Моліна Трухільйо - президент Домініканської Республіки (роки його правління припали 1930-1960 роки), генералісимус і диктатор. Нащадок рабині-гаїтянки, він був однією з найкривавіших постатей серед політиків Латинської Америки. До влади Трухільйо прийшов шляхом фальсифікації виборів. Під час його фактично тридцятирічного правління було скоєно величезну купу вбивств, катувань, масових знищень гаїтян та інші криваві злочини. Також Трухільйо сам поводився, як сексуальний маніяк, і змушував вступати з ним у статеві відносини будь-яку жінку, дівчину і навіть дівчинку, що йому сподобалася. Чим дуже нагадав Берію. Він не гребував подібними діями навіть з дружинами й доньками свого найближчого оточення. Навіть більше - варварське поводження з жінками було традицією в оточенні диктатора. Адже жінок зі своїх родин пропонували йому "в подарунок" всі, хто хотів вислужитися перед "Господарем". За розпутне життя Трухільйо мав прізвисько "Цап". І те "свято", про яке розповідає книжка, якраз і описує один з його огидних злочинів. Але для народу Домініканської Республіки Цап був "батьком нації" і "мудрим рятівником", адже грамотно будував свою пропаганду. Ну, що ж, чи здивовані ми такими описами: брехлива пропаганда, багаторічне незаконне правління, фальсифікація виборів, захоплення абсолютної влади в країні, що навіть в назві має слово "республіка"? Треба чесно сказати: ні. Адже достатньо подивитися новини, щоб впевнитися: часи подібних диктаторів, на жаль, не минули. Роман "Свято цапа" був для мене складною літературною річчю. Він написаний гарною мовою (тут окремий респект за якісний переклад), але містить величезну купу імен, назв, подій. Та для себе я зрозуміла, що запам'ятовувати всіх не обов'язково. Адже автор, в першу чергу, прагнув створити перед нами цілісну картину епохи. Описати життя Домініканської Республіки під владою тирану. Розповідь ведеться по трьом лініям, які йдуть в главах з чіткою почерговістю. Опис життя, думок і огидних вчинків Трухільйо. Опис підготовки й здійснення замаху на нього та наслідки цих дій. Ця частина була найскладнішою, адже містила багато імен людей, які постраждали від диктатора і прийшли до рішення вбити його різними шляхами. І тут теж ми бачимо всю глибину злочинності його режиму. Третя лінія ведеться від імені 49-річної жінки Уранії Кабраль, яка приїздить в столицю Домініканської Республіки в 1990-х, з метою відвідати свого батька, який прикутий до ліжка. Уранія не бачила його понад 30 років і цьому є вагоме пояснення, про яке жінка розповідає своїм родичам на останніх сторінках. Її батько - сенатор Агустін Кабраль доживає свої роки під наглядом медсестри, хоча колись був однією з найвпливовіших осіб на політичному олімпі країни. Мені здалося, а згодом почитавши про книжку, я зрозуміла, що не лише мені, що описуючи огидні сексуальні злочини диктатора, що вже страждав на інтимні хвороби, але все одно не припиняв ґвалтувати дівчат, Маріо Варгас Льоса створює якби метафору того, що цей лиходій робив зі своєю країною. Що ж, фінал диктатора був заслужений і закономірний, але рани, що він лишив у серцях постраждалих від нього людей вплинули на все їх життя. І це нам показують крізь долю Уранії. Такі книжки, як "Свято цапа" - це, однозначно, висока полиця. Варто прочитати тим, хто прагне розібратися у психології сучасних політичних злочинців. Прочитати, а потім ще подивитися виставу "Калігула" у театрі Франка. І тоді все стане на свої місця. Чекаю також, коли класичний сценарій знов спрацює, і чергова купка сміливці звільнить світ від ще одного сімдесятирічного маніяка, який дуже втомив нашу планету. Адже з фіналом диктаторських режимів історія ніколи не була оригінальною. У всіх він однаковий. А поки чекаємо, читаємо гарні книжки. А те, що "Свято Цапа" неймовірно гарно і стильно видано, помітно неозброєним оком. І тут обкладинка гідна наповнення. Дякую, Фабуло, за черговий крутий роман!