Люди міленіуму

(15.11.1930–19.04.2009) — одна з найвидатніших фігур англійської літератури другої половини ХХ століття. Народився майбутній письменник у Шанхаї, в сім’ї британського дипломата. Під час Другої світової війни разом із батьками перебував у японському концтаборі для цивільних осіб. Після звільнення повернувся до Лондона, де закінчив школу і вступив до ВВС Великої Британії. Від 1956 року почав публікувати оповідання в науково-фантастичних журналах, а в 1961 році вийшов друком його перший роман "Вітер нізвідки", що був написаний у жанрі роману-катастрофи. Однак русло звичної фантастики не влаштовувало Балларда. 1970 року побачила світ збірка його оповідань "Виставка жорстокості", яка принесла письменнику скандальну відомість. Відтоді всю його увагу було зосереджено на відхиленнях у психології людини за екстремальних обставин. Кульмінацією нового періоду творчості став роман "Автокатастрофа" (1973), герой якого одержимий пристрастю до проектування смертей знаменитостей в автокатастрофах. Потім вийшли друком романи "Бетонний острів" (1973) і "Висотка" (1975), які також представляють примарні злами свідомості людини, яку загнано в тісну нішу сучасного мегаполісу. Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століття письменник публікує романи "Божевільні" (1988), "Суперканни" (2000) та "Люди міленіуму" (2003), де йдеться про відхилення у вчинках людей, які живляться мікродозами насильства, що їх регулярно надають засоби масової інформації. Останніми книгами сучасного класика стали роман "Царство боже" (2006) й автобіографічна книга "Дива життя" (2008). Джеймса Балларда вважають одним із найкращих англомовних стилістів, письменником-пророком. Його твори удостоєні безлічі літературних нагород, номінувалися на Букерівську премію, а найпочеснішою стала британська премія "Золоте перо", яка присуджується за видатні досягнення в літературі.