Космополіти

"Весь світ театр, а люди в нім актори". Ця шекспірівська істина наскрізь пронизує книгу Сари Шульман "Космополіти". Героїня роману Бетт щодня пасивно спостерігає з вікна своєї квартири за живим людським кінотеатром внизу. Заради цікавості. Її близький друг Ерл, чорношкірий гей, тяжко працює на м'ясобійні, але прагне великих ролей на сцені. Заради справедливості. Гортензія, кузина Бетт, теж постійно марить акторством. Заради слави. Колеги Бетт вводять в оману покупців, використовуючи маркетингові штучки у ТВ рекламі. Заради грошей. Інші персонажі наслідують акторську професію у власному житті: розігрують цілі драми, вміло маскуючи свої справжні почуття, думки, походження, орієнтацію... Заради суспільного схвалення. Не обійшлося у романі і без масовки, а вона на диво строката і колоритна, адже Нью-Йорк Сари Шульман - це справжнє мультикультурне місто кінця 50-х рр. Письменниця з ювелірною точністю відтворює атмосферу американського міста середини XX ст. Але прихильники старого доброго Голлівуду, які романтизують цю епоху, будуть відверто шоковані, зустрівши на вулицях Мангеттена не тільки блиск і розкіш, але й бруд та злидні. Світ у "Космополітах" - не такий причесаний і картонний, яким ми звикли його бачити у ретрофільмах. Крім того, він населений тими людьми-невидимками, які в офіційній культурі США довгий час були незручними фігурами, тому їх просто не помічали. За формою роман теж нагадує театральну постановку: тут є перший та другий акти і, звісно, антракт між ними. Усі сцени і діалоги дуже яскраві, майже кінематографічні. Однак головний акцент авторка робить на характерах і переживаннях своїх героїв. Цю книгу я не буду рекомендувати направо і наліво. Вона не для всіх. Це щось типу арт-хаусу тільки в літературі. Після прочитання я ще декілька днів ходила під враженням, поринута у глибокі роздуми. Проте спочатку я була вкрай розчарована дивним стилем авторки, повільним розгортанням сюжету, відвертими сценами, і зовсім не думала, що зможу дочитати роман до кінця. Та я рада, що врешті-решт мені "відкрився" творчий задум Сари Шульман. У другій частині розвиток подій стає набагато динамічнішим, з'являється інтрига, а ближче до фіналу все остаточно стає на свої місця. Познайомившись детальніше із особливостями "реалізму кухонної мийки" я зрозуміла, що авторка роману все зробила правильно, точно за канонами цього жанру. “Kitchen sink drama” правдиво описує буденне життя найбільш вразливих і незахищених прошарків суспільства (робітників, представників нетрадиційної сексуальної орієнтації, маргіналів, чорношкірих і т.д.). Рух виник на противагу елітаризму, який довгий час панував у культурі, транслюючи красиві історії про заможних людей. Натомість, митці нового покоління почали говорити про верстви суспільства, які стикалися із побутовими проблемами, соціальними утисками, жили в злиднях. Цікаво, що "реалізм кухонної мийки" був забороненим жанром за часів прем'єрства Маргарет Тетчер. Чи є щось спільне між красою і правдою? Сара Шульман через героїв свого роману "Космополіти" намагається відповісти на це запитання. Авторка сміливо показує правду життя - оголену, без жодних прикрас, і непідготовленому читачу це може видатися непривабливим і навіть огидним. Водночас письменниця доводить, що у звичайних буднях, сповнених рутинної повсякденності, теж можна відшукати щось прекрасне. У книзі надзвичайно захопливо показано, як певна втрата спонукає людину до рішучих дій, перетворює її із безвольного учасника на сміливого сценариста власної долі. Але як казав композитор і піаніст Джордж Гершвін "Життя багато в чому схоже на джаз ... краще, коли імпровізуєш". Місцями роман Сари Шульман нагадував мені "Портрет Доріана Грея". Читач матиме нагоду споглядати разючу трансформацію героїв твору: жорстокість і несправедливість світу змушуватимуть їх прогинатися під нього, поступатися своїми принципами, грати за чужими правилами, перетворюватися із жертв на кривдників. Вас неодмінно охопить непереборне бажання дізнатися, чи зможуть персонажі твору знову стати самими собою і зберегти тепло людських взаємовідносин.