У рубриці #ЩоЧитатиВихідними сьогодні дві новинки, що за недовгий час вже стали хітовими.
Крутезна книжка, що є представником сучукрліту — «Жереб» Василя Добрянського.
Що таке життя? Послідовність результатів наших дій чи жереб, витягнутий кимось наосліп? Головний герой, капітан Іван Зуб, теж над цим замислиться.
Стрілянина у готелі «Мембер» стала трагедією для багатьох. Молодий лейтенант прикутий до ліжка, навряд чи знову зможе ходити, та й самого Зуба поклала до лікарні. Іван дивитися в дзеркало і не впізнає себе — на нього у відповідь дивиться «чуже», помічене кулею, обличчя. Третя жертва являється капітанові уві сні. Промовляє тонким голосом, запитує коли Зуб за неї помститься. Загинула зовсім молода вагітна дівчина. Поранення, від якого не було жодного шансу вижити. Її подруга дивом уникнула кулі. Щасливий випадок чи, може, жереб. Усі набої немовби з минулого. Із тих, що мають дивну траєкторію, котра вимірюється не відстанню, а десятками років.
Чому саме ці люди? Чому «Мембер»? Не на екскурсію ж приїхав убивця. Хто цей приїжджий кіллер і як він зміг зникнути настільки швидко, немов розчинився у повітрі? Хто замовник? Купа запитань, на які майже немає відповідей. До того ж, ланцюжок нових смертей, які стаються одна за одною не проливають жодного світла. Однак капітан Зуб, хоч і змінився зовні, всередині лишився таким, як його знають всі навколо — впертим і, як він сам каже, достатньо дурним, щоб докопатися до правди за всяку ціну.
А серед нон-фікшену маємо для вас цікавезну книгу професора Тома Шиппі «Сміючись і помру: про життя і смерть видатних вікінгів».
Серед багатьох книг про так звану «епоху вікінгів» ця явно виділяється. Хоча вона містить приблизно хронологічне представлення експедицій вікінгів, її метою є не бути ще однією розповіддю про таку епоху чи навіть розповісти про деякі їхні подвиги. Замість цього автор прагне проаналізувати через саги загальні теми того, що, на його думку, є складом розуму вікінгів і етосом, що можна також назвати духом вікінгів або «шляхом воїна».
Шиппі ретельно аналізує саги та порівнює їх із більш сучасними джерелами, оскільки всі саги були написані через кілька століть після подій, про які вони повідомляють. Він наводить досить переконливий аргумент, показуючи, що вони дійсно зберігають те, що по суті було воїнським духом вікінгів, чимось оригінальним, що дуже відрізнялося від християнізованих лицарських ідеалів, навіть якщо обидва певною мірою знайшли своє коріння в дохристиянському германському духу воїна.
Том Шиппі досліджує, що саме давало перевагу вікінгам протягом 3 століть! Не просто могутність, не просто героїчне майбутнє у Вальгаллі, а спосіб мислення, безрозсудний і дикий гумор перед лицем вірної смерті.
Автор наголошує на тому, що означало «померти добре», тобто померти тяжко, не виявляючи слабкості чи страху, сміятися останнім і, де можливо, згаснути у вогні. Хоча це не обов’язково означало, що такі воєначальники та воїни, як вікінги мали культ смерті та бажання померти, очевидно було очікування: малоймовірно, що вони мирно помруть у своїх ліжках.
Ця книга про похмурий, нещадний і жорсткий героїчний склад розуму, склад розуму воїна, який найкраще представляють полководці вікінгів і королі битв, які жили цим, дихали ним і, перш за все, померли відповідно до нього.
На цьому час завершувати. До нових зустрічей!
