Ми прагнемо відкривати нові імена в літературі, тому з радістю поговорили з нашою новою авторкою, про яку незабаром почує вся Україна. Дебютний роман Олени Кузьміної «Проєкт “Лабіринт”» уже готується до друку. Ми багато працювали над цією книжкою усією командою і попереду ще більше роботи і цікавих ідей. А поки що познайомимо вас з Оленою у такому форматі коротких запитань і не завжди коротких відповідей.
Про що ти мріяла в дитинстві?
Про сцену, про письменництво і бути археологом.
Сцена була найпершою мрією. Років з трьох видиралася на «ракушку» в Маріїнському парку й змушувала батьків до нестями мені аплодувати. Вдома малювала програмки і вистрибувала зі штор на уявну сцену.
Щойно навчилася читати, почала хотіти писати. До речі, навчилася досить пізно, десь років у шість, і то лише завдяки цікавому коміксу. Там був такий закручений сюжет, що я змусила себе продертися крізь ті кляті букви, щоб зрозуміти, що відбувається з героями.
І десь класі в першому, після купи енциклопедій про Давню Грецію і книжки про Шлімана, загорілася ідеєю стати археологом.
Усі три мрії втілила, але з різним успіхом.
Років з семи стала переписувати на свій лад прочитані книжки. У школі більшу частину уроків ліпила епічне фентезі в зошитах на 48 аркушів. Писала фанфіки. Вела блог. До «Проєкту “Лабіринт”» я написала чотири з половиною романи, за які мені досі соромно.
З 25 років почала займатися акторською майстерністю й потроху грати в театрі. Знімалася в іміджевих роликах, мала цілу одну роль без слів у «Реальній містиці» і стала ведучою документального фільму. Зрештою відкрила для себе світ плейбек-театру (театру психологічних імпровізацій).
І наостанок минулого літа тиждень волонтерила в археологічній експедиції: прокидалася о п'ятій і рила ями у свій зріст, щоб зрештою відкопати одну-єдину нещасну нагайську жінку. Нічого схожого на книжку про Шлімана!
Чим займаєшся наразі?
Мої два улюблені жарти про себе — роблю з людей дизайнерів і маю три творчі професії, два малі бізнеси та один невроз. Суть другого жарту полягає в тому, що неврозів у мене набагато більше.
Основна моя професія — графічна дизайнерка. За одинадцять років пройшла шлях від фрилансерки буквально за їжу до співзасновниці маркетингової агенції.
Також з 2017 року почала викладати дизайн і як менторка випустила вже понад 600 студентів. Започаткувала власну онлайн-школу.
Школа та агенція — це два мої основні пріоритети зараз. Тому більша частина мого життя проходить за ноутбуком. Я та сама людина, що сидить у кав'ярні з неймовірно серйозним виразом обличчя і постить безкінечні сторіз с макбуком і кавуською. А у перервах граю в плейбек-театрі.
Чим захоплюєшся?
Мені дуже подобається теорія Барбари Шер про два типи мислення: дайверів, які пірнають в глиб однієї професії, та сканерів, яким цікаво все.
Я — типовий сканер. Тому за життя я змінила багато вподобань.
Зараз мене найбільше цікавить, як влаштовано наш мозок, а також продуктивність, керування часом та бісів особистий бренд.
А щоб не вмерти одного чудового дня від перевтоми, займаюся йогою, медитую, бігаю і ридаю в кабінеті своєї психотерапевтки.
Чому пишеш?
Усе, що я роблю, поєднується завдяки любові до історій. Я обожнюю розповідати. І слухати. І навіть підслуховувати. Писати романи — це для мене в першу чергу про шанс бути почутою.
І ще про шанс перемогти смерть. Письменники лишаються у вічності, а це моя велика амбітна мета.
Друга моя велика любов — персонажі. У моїй голові є темна кімната, де тусується десь сотня різних диваків. Я просто вихоплюю звідти пять-десять людей і починаю записувати за ними смішні діалоги. Світ, сюжет та все інше придумую згодом.
Тому найбільше мрію, щоб за моїми романами створювали фендоми. Щоб любили моїх героїв, а не мене. Не шукали мене в текстах, не купували мої книжки, тому що в мене якась там неймовірна (ні) personality. Бо мене немає у моїх текстах. Але там є купа інших кльових чуваків.
Які твої улюблені книжки?
У мене не надто вибагливий смак.
Спершу я мріяла бути як Стівен Кінг. Потім як Паланік. Мала короткий період захоплення Набоковим. Не змогла прочитати «Улісса», попри відчайдушні спроби тривалістю кілька місяців.
Щороку перечитую «Трьох товаришів» та «Повернення» Ремарка. Під настрій — «Ловця у житі».
Зараз я читаю набагато менше, ніж хотілося б. Обираю книжки за сеттінгом. Мене легко зваблять тексти, де є замкнений простір, особливо закриті школи, ігри на виживання, маленькі міста, де ніколи нічого не відбувається, маніяки або містика. Ну і, звісно, зомбі все роблять кращим.
Сюжет для мене набагато важливіший за стиль. Читаю багато нон-фікшну.
Ми переконані, що роман «Проєкт “Лабіринт”» стане одним із найяскравіших цьогорічних дебютів української літератури. Слідкуйте за нашими соцмережами, щоб не проґавити початок передпродажу.
