Кохана

3 відгуків
Додати у список бажань
Додати у список бажань

11 в наявності

150.0 грн
Видавничий код:

ФБ676004У

Мова:

українська

Рік видання:

2017

Кількість сторінок:

368

Розміри:

130х200 мм

Обкладинка:

Тверда, суперобкладинка

ISBN:

978-617-09-3220-4

Переклад:

Світлана Орлова

Жанр: ДрамаІсторичний романСучасна проза

Про книгу

⭐️Пулітцерівська премія (1988) ⭐️Нобелівська премія (1993) В основу роману, нині визнаного класичним, покладено реальні події, що відбувалися у штаті Огайо у другій половині 19 століття: це історія чорношкірої рабині, яка вбила свою доньку, щоб врятувати її від рабства. Роман був удостоєний Пулітцерівської премії (1988), а згодом став головною підставою для присудження письменниці Нобелівської премії з літератури (1993). В екранізації роману, знятої Джонатаном Демме і номінованною на Оскар в 1998 році, роль головної героїні з блиском виконала суперзірка американського телебачення Опра Уїнфрі. «Кохана» включена до складеного журналом «Таймс» списку 100 кращих романів англійською мовою, випущених з 1923 по 2005 роки.

Про автора

Тоні Моррісон

(1932)  — народилася в містечку Лорейн у штаті Огайо, США. Навчалась у Гарвардському та Корнеллському університетах, викладала в університеті штату Техас і університеті Хауарда. У 1964 роціпочала працювати у видавництві «Рендом хаус», у зв’язку з чиму 1967 році переїхала до Нью-Йорка. Саме тоді Тоні Моррісон почала пропонувати різним видавництвам рукопис свого першого роману «Найблакитніші очі». У 1970 році роман було опубліковано, і його тепло сприйняла критика і читацька аудиторія. За два роки вийшов друком роман «Сула», що потрапив до списку бестселерів і був номінований на Національну книжкову премію США. Наступну книгу Тоні Моррісон — роман «Пісня Соломона» (1977) — було удостоєно премії Американської академії та Інституту мистецтв і літератури. 1983 року Тоні Моррісон стала професором кафедри Альберта Швейцера в університеті штату Нью-Йорк в Олбані, а її роман «Кохана», що було опубліковано в 1987 році, приніс письменниці престижну Пулітцерівську премію і став головною підставою для висунення її творчості на Нобелівську премію з літератури, якуй було присуджено їй у 1993 році. На письменницькому рахунку Тоні Моррісон іще три романи, а також кілька дитячих книг і літературознавчих есе.
У 1998 році роман «Кохана» було екранізовано американським режисером Джонатаном Деммі. Фільм, головну роль у якому блискучо виконала уславлена зірка американських телешоу Опра Вінфрі, був номінований Американською кіноакадемією на премію «Оскар».

Відгуки

  1. sumysenko (перевірений власник)

    Книга, що вразила мене найбільше з усього прочитаного за цей рік. Вона настільки глибока, в той же час її було нелегко читати. А сюжет передати навіть не знаю як, бо минуле тісно переплетене з тим часом в якому з’явилася Кохана. А ще кожен сам вирішує хто ж така Кохана?
    Отже, головна героїня Сет, колишня рабиня, що вбила власну донечку, і тепер вона живе з дочкою Денвер та з привидом вбитої донечки. І тут у її житті з’являється чоловік з минулого Пол Ді. Їм нереально бути щасливими, бо привиди минулого, жахіття які вони пережили будучи рабами, не дають цього зробити.
    А потім виникає Кохана – привид, монстр чи може така ж як вони зламана колишня рабиня, що користується із ситуації?
    І в кожного героя є своя страшна історія минулого, і всі по своєму намагаються з цим боротися.
    Раджу її всім прочитати.

  2. hrushkachereshnia

    “І ніхто, ніхто на цій землі, не записуватиме тваринні характеристики її дочки на папері.”

    Чудернацька, але красиво написана книга. Не з тих, які можна швидко прочитати. Часто можна почути, що це історія про те, як мати вбила власну дитину, аби ту не забрали рабовласники. Але, як на мене, книга набагато складніша. Весь цей магічний реалізм: дерево, яке проростає на спині після шмагання, привид дитяти, який несподівано повертається вже дорослою людиною і тероризує матір, чоловік, що подорожує за цвітінням дерев… Сет, головна героїня, попри вбивство, аж ніяк не видається божевільною, навпаки — вона людина здорового глузду в божевільних обставинах, коли від жінки вимагається бути такою собі машиною з виробництва нових рабів.

  3. dante-kiev

    “Ця історія не для того, щоб минути”

    В основу роману “Кохана” американської письменниці Тоні Моррісон покладено реальні події, що відбувалися у штаті Огайо (США) у другій половині 19 століття: це історія чорношкірої рабині, яка вбила свою доньку, щоб врятувати її від рабства.

    Така досить суха, але водночас шокуюча анотація до книги, ховає в собі тяжку, глибоку проблематику, яка була і лишається однією з ключових тем в соціально-політичному житті США, та є не менш болісною для багатьох народів по всьому Світу, в тому числі й українців. Тема “Людяності”.

    Як метафора болю, “вбивство дитини, аби врятувати її від рабства” – є одним з апогеїв в історії боротьби за права та свободи темношкірих американців в “найбільш демократичному суспільстві”:

    “На відміну від змії чи ведмедя, з мертвого негра не можна було здерти шкуру на продаж і не можна було отримати його вагу в монетах.”

    На жаль чи на щастя, вже й не знаю, сучасному українцю досить важко рефлексувати на тему “пригноблення афроамериканців у Штатах”. По собі знаю. Хоча й українці були рабами достатньо довго, період кріпацтва в Україні тривав більше чотирьох століт (!), дана тема в сьогоденні якось “загубилася” за роками радянського терору в Україні. Стала сідою минувшиною, хоча й лишила не мало рубців на тілі української нації, забулася.

    Та, за великим рахунком, форма пригноблення на території України дещо відрізняється від форм “американського кріпатцтва”. Хоча б тим, що наших пращурів зробили “рабами на своїй землі”, як це не затерто звучить. Били, гвалтували, вбивали і принижували не менше. Та, “рабів Америки” було завезено з африканських колоній, що позбавило їх рідного дому з самого початку, відірвало і знищило їх коріння, які з поколіннями “народжених рабами” втратили й самих себе:

    “Будь-який білий може лишити тебе твоєї сутності заради будь-чого, що спаде йому на думку. Не лише змусити тебе працювати, вбити або покалічити, а й забруднити тебе. Так забруднити, що ти вже ніколи себе не любитимеш. Так забруднити, що ти забудеш, ким був, і не зможеш згадати.”

    Це і породило один зі складників сучасної американської нації – афроамериканців, або “блек”.

    Для того щоб не сприймати такі книги як “Кохана” сухо: “афроамериканці”, “Штати”, “рабство десь за Океаном”, а краще сприймати глибоко, якщо вже взялися, слід абстрагуватися від маркерів “темношкірий”, “білий”, “афро-” чи просто “американець”, і сприймати трагедію як “людина до людини”. Лише тоді прочитане залишає опіки на серці, змушує його битися сильніше, а мозок напружуватися, породжуючи запитання… Думати глибше, відчувати сильніше:

    “Серце стискалося від страху щойно ви бачили в газеті обличчя негра, бо обличчя те була там не тому, що ця людина мала здорову дитину або піднялася над юрбою. Було воно там не тому, що цю людину вбили, понівечили, впіймали, обпекли, кинули до в’язниці, виселили, побила ногами, зґвалтували або надурили, бо навряд чи це можна було вважати новинами для газети. Це мало бути щось неординарне – те, що білі вважаються цікавим, абсолютно іншим, вартим кількох хвилин скреготіння зубами та зойків.”

    Якщо вас книга обпекла, а тематика пригноблення афроамериканців в Штатах захопила, з особисто мною прочитаних книг я б порадив: класичну “Вбити пересмішника” Гарпер Лі, мелодраматичну “Смажені зелені помідори…” Фенні Флег та досить складну, для розуміння тонкого контексту та чорного гумору – “Запроданець” Пола Бейті (Букерівська премія 2016 року). Що до пригноблення українців, тут не треба довго шукати романів та оповідей, їх повно. Досить почати зі статті “Кріпацтво” і далі за посиланнями у Вікіпедії дослідити питання (цікавіше ніж уроки історії в школі), або познайомитися з творами Панаса Мирного чи Івана Нечуя-Левицького. Аби було бажання.

    Що до “Коханої” Тоні Моррісон, роман насичений такою кількістю болю в кожній сторінці, що треба бути готовим його сприйняти, аби зрозуміти тих, хто цей біль відчував тоді, коли людей ділила на людей і щось нижче від тварин – рабів. Треба бути готовим відчути цей біль фізично, інакше навіть не варто відкривати дану книгу.

    Роман удостоєний Пулітцерівської премії (1988), а згодом став головною підставою для присудження письменниці Нобелівської премії з літератури (1993). І цього вже більше ніж достатньо, щоб уважно прочитати роман-трагедію однієї людини, – відчути в ньому трагедію усього людства.