Кохана (перше видання)

⠀ ⠀ Тоні Моррісон "Кохана" ⠀ ⠀⠀Чи може бути щось гірше за смерть? Страшніше, ніж вбивство власної дитини? ⠀ ⠀⠀ Напевно, ви скажете ні, та ви не були рабами. ⠀ ⠀⠀Жити, не маючи нічого свого, навіть твоє  життя належить хазяїну. ⠀ ⠀⠀Жити, знаючи, що будь-якої миті тебе можуть продати, обміняти, зґвалтувати або вбити, бо ти - ніщо. ⠀ ⠀⠀Жити, народжувати дітей, яких заберуть і продадуть як собак. ⠀ "Майно, яке саме себе відтворює" ⠀ ⠀⠀Чи вже не краще вмерти? ⠀ ⠀⠀Сет саме так і думала, бо втекла від хазяїна, забравши дітей. Але мрію перервали за 28 днів, і настало пекло. ⠀ За ними прийшли, і дівчина в тваринному страху намагалася захистити власну плоть і кров від своєї участі, навіть ціною їхніх життів. Померла лише одна дівчинка, але її дух не давав спокою всій сім'ї. ⠀ ⠀⠀Багато років Сет з дітьми та свекрухою жили зі страхом, ненавистю та злобою духа, аж поки він не втілився та не став реальністю. ..Кохана, так вона себе називала, бо саме це слово було на могильному камені вбитої дівчинки. ⠀ ⠀⠀ Вбивство - надзвичайно страшна річ, але вбивство своєї дитини - найжахливіше, що може бути. Сет не змогла пробачити себе, все життя цей тягар лежав на її душі, змушуючи інших мучитися з нею. ⠀ ⠀⠀Рабство. ⠀ ⠀⠀Два склади, сім літер, мільйони загублених життів. ⠀ ⠀⠀Книга важка, діймає глибинні складові особистості, але такі книги необхідно читати, бо людство не має права забути про такі сторінки історії як рабство, голодомор, війни, голокост.

"Ця історія не для того, щоб минути" «Кохана» Тоні Моррісон Книга про життя в рабстві. Той роман, за який авторка отримала спершу Пулітцерівську премію, а згодом стала власницею Нобелівської. Покинувши роботу, скинувши кайдани і тягар, який сковував її впродовж роками на роботі, яку вона не надто любила, і врешті відчувши свободу, Тоні натрапляє на статтю в газеті, де розповідалося про події середини 19 століття, а саме про Маргарет Гарнер, молодої матері, яка втекла з рабства, але була заарештована за те, що вбила одну дитину ( і намагалася вбити інших), бо не хотіла такої ж долі раба для своїх дітей. Саме це і стає початком створення «Коханої» Десь в Америці, штат Огайо. Середина 19 століття. Рожевий надгробок і надпис "Кохана" ⏩Те що справедливо, не завжди правильно⏪ Завдяки книзі, я дізналася більше про життя чорношкірих людей в Америці ( та й загалом, думаю схожа доля чекала їх і на інших континентах ). Через які тортури та приниження вони проходили з покоління в покоління. Відношення гірше, ніж до худоби. Якщо бачили фільм "12 років рабства", то маєте уявлення про що я говорю. Чому жорстокість є домінуючою в людському єстві? І це я не про той час, а й зараз, коли живемо у вік високих технологій, який я б назвала це "вік низьких цінностей" . Жорстокість - вроджена патологія людства. На жаль, час в цьому питанні безсильний. Повернемося до книги: ? книга довго стояла на полиці, ніяк не могла почати читати, та все ж коли час прийшов книга мене не поглинула, читалося тяжко; чи то через постійний перепліт минулого та теперішнього, і не завжди було зрозуміло, коли цей перехід відбувався, чи то через особливий стиль написання, а можливо й через те, що книга ця не наразі, треба дорости ?рибаня-жінка та раб-чоловік мали різні долі в полоні білих людей ( останні не завжди були жорстокими), але як і чоловік так і жінка несли свій тяжкий хрест РАБА ?Ось так поглинувши в книгу, в цю страшну історію, від якої волосся стає дибки, не можна усвідомити всього того, через що проходило людство, наші пращури . Несамовита лють, жорстокість, ні краплі співчуття до людини не "такого" кольору шкіри. ?Сила материнської любові і захисту ніколи б не асоціювалася із вбивством. Але не в цьому романі. Саме цією жахливою дією Сет хотіла врятувати своїх дітей! ВРЯТУВАТИ від долі чорношкірої людини! ?В романі, реалізм переплітається з містикою, що, як на мене, не надто гарна ідея була. ?Книга про тисячі скалічених життів, про життя, яким не судилося прожити, тваринне існування Чи можете ви уявити, що не маєте право на ВЛАСНУ сім'ю, ВЛАСНИХ дітей, ВЛАСНИХ мрій, ВЛАСНИХ бажань і тд.? Це було реальністю багатьох поколінь. ?Тоні Моріссон торкається проблем расової нерівності; життя жінки-рабині та чоловіка-раба в неволі; і вічна - батьки↔діти Роман закликає не повторювати помилок минулого. Бути людяними. Як думаєте, чи є в 21 столітті рабство? Як на мене, питання досі відкрите.

“Ця історія не для того, щоб минути” В основу роману "Кохана" американської письменниці Тоні Моррісон покладено реальні події, що відбувалися у штаті Огайо (США) у другій половині 19 століття: це історія чорношкірої рабині, яка вбила свою доньку, щоб врятувати її від рабства. Така досить суха, але водночас шокуюча анотація до книги, ховає в собі тяжку, глибоку проблематику, яка була і лишається однією з ключових тем в соціально-політичному житті США, та є не менш болісною для багатьох народів по всьому Світу, в тому числі й українців. Тема "Людяності". Як метафора болю, “вбивство дитини, аби врятувати її від рабства” – є одним з апогеїв в історії боротьби за права та свободи темношкірих американців в “найбільш демократичному суспільстві”: “На відміну від змії чи ведмедя, з мертвого негра не можна було здерти шкуру на продаж і не можна було отримати його вагу в монетах.” На жаль чи на щастя, вже й не знаю, сучасному українцю досить важко рефлексувати на тему “пригноблення афроамериканців у Штатах”. По собі знаю. Хоча й українці були рабами достатньо довго, період кріпацтва в Україні тривав більше чотирьох століт (!), дана тема в сьогоденні якось “загубилася” за роками радянського терору в Україні. Стала сідою минувшиною, хоча й лишила не мало рубців на тілі української нації, забулася. Та, за великим рахунком, форма пригноблення на території України дещо відрізняється від форм “американського кріпатцтва”. Хоча б тим, що наших пращурів зробили “рабами на своїй землі”, як це не затерто звучить. Били, гвалтували, вбивали і принижували не менше. Та, “рабів Америки” було завезено з африканських колоній, що позбавило їх рідного дому з самого початку, відірвало і знищило їх коріння, які з поколіннями “народжених рабами” втратили й самих себе: “Будь-який білий може лишити тебе твоєї сутності заради будь-чого, що спаде йому на думку. Не лише змусити тебе працювати, вбити або покалічити, а й забруднити тебе. Так забруднити, що ти вже ніколи себе не любитимеш. Так забруднити, що ти забудеш, ким був, і не зможеш згадати.” Це і породило один зі складників сучасної американської нації – афроамериканців, або “блек”. Для того щоб не сприймати такі книги як "Кохана" сухо: “афроамериканці”, “Штати”, “рабство десь за Океаном”, а краще сприймати глибоко, якщо вже взялися, слід абстрагуватися від маркерів “темношкірий”, “білий”, “афро-” чи просто “американець”, і сприймати трагедію як “людина до людини”. Лише тоді прочитане залишає опіки на серці, змушує його битися сильніше, а мозок напружуватися, породжуючи запитання... Думати глибше, відчувати сильніше: “Серце стискалося від страху щойно ви бачили в газеті обличчя негра, бо обличчя те була там не тому, що ця людина мала здорову дитину або піднялася над юрбою. Було воно там не тому, що цю людину вбили, понівечили, впіймали, обпекли, кинули до в'язниці, виселили, побила ногами, зґвалтували або надурили, бо навряд чи це можна було вважати новинами для газети. Це мало бути щось неординарне – те, що білі вважаються цікавим, абсолютно іншим, вартим кількох хвилин скреготіння зубами та зойків.” Якщо вас книга обпекла, а тематика пригноблення афроамериканців в Штатах захопила, з особисто мною прочитаних книг я б порадив: класичну "Вбити пересмішника" Гарпер Лі, мелодраматичну "Смажені зелені помідори..." Фенні Флег та досить складну, для розуміння тонкого контексту та чорного гумору – "Запроданець" Пола Бейті (Букерівська премія 2016 року). Що до пригноблення українців, тут не треба довго шукати романів та оповідей, їх повно. Досить почати зі статті “Кріпацтво” і далі за посиланнями у Вікіпедії дослідити питання (цікавіше ніж уроки історії в школі), або познайомитися з творами Панаса Мирного чи Івана Нечуя-Левицького. Аби було бажання. Що до “Коханої” Тоні Моррісон, роман насичений такою кількістю болю в кожній сторінці, що треба бути готовим його сприйняти, аби зрозуміти тих, хто цей біль відчував тоді, коли людей ділила на людей і щось нижче від тварин – рабів. Треба бути готовим відчути цей біль фізично, інакше навіть не варто відкривати дану книгу. Роман удостоєний Пулітцерівської премії (1988), а згодом став головною підставою для присудження письменниці Нобелівської премії з літератури (1993). І цього вже більше ніж достатньо, щоб уважно прочитати роман-трагедію однієї людини, – відчути в ньому трагедію усього людства.