Капітан Смуток

Сергій Мартинюк «Капітан Смуток» З кепом треба подорожувати. Ця книга буде вдалою для довгих поїздок машиною чи поїздом. З кепом треба сидіти на березі моря. Він бачив більше тебе, знає більше тебе, тому Кеп ідеальний супутник. З кепом треба пити вино. Байдуже, чи з бокалів, чи з пластикових стаканів. З кепом можна мовчати. Любов з перших рядків, захоплення з перших сторінок. Мені сподобалась насиченість мови автора. Речення складні не лише за будовою, а й сенсом, насичені численними метафорами й епітетами. Неочікуваний фінал дивує! Не вірю, що люди змінюються, але на сторінках книг все можливо. Затяті холостяки обирають сім‘ю, сірі миші стають ще тими заводилами. «Капітан Смуток» - насолода для душі. Слова, як музика. Обкладинка, як картина. Кайфуєш від усього. Закладка у книзі - це надзвичайно важливо (хоч не у всіх книгах вона є). «Капітан Смуток» цим радує.

Дорога, спогади, пошук себе - ці слова я б сказала, аби мене попросили коротко розповісти про роман??. ?"Там були тільки я й повні кишені моїх страхів, фобій та комплексів. І дзеркала, що відбивали мої спотворені зображення". Роман про справжню дружбу, рідні стіни, перше кохання, психологічну самотність, життєві вибори, не ідеальне, але по-своєму щасливе олдскульне дитинство без гаджетів та інтернету, зате з оселями на деревах та фломастерами, залитими дешевим одеколоном; про подорожі чужими містами та незнайомими вулицями; про нові знайомства і старих знайомих. ?"Кого міг цікавити космос над головою, коли ми не могли впоратися з космосом всередині?" ?"Капітан Смуток" - прониклива, авантюрна, повільна і стрімка, часом до біса відверта історія про двох друзів, що знаходяться у пошуку справжніх смислів свого існування. Вони прагнуть віднайти щось важливе, намагаючись не втратити себе та свою самобутність??. В них немає понять чорного і білого, поганих і хороших людей. Бо вони й самі живуть, так як уміють?. Нові моменти неочікувано з'являються вже на останніх сторінках роману і перевертають все з ніг на голову?, змушуючи по-новому подивитись на історію подорожей оповідача та простого філософа з дороги Пі. Ще б хотілось додати. Я помічала впродовж тексту окремі слова ?. Слова з пісень Фіолету. Можливо то просто співпадіння, та моя підсвідомість згадувала їх, і змушувала подумки проспівувати ті рядки ♥.

Якщо у ваше життя ввірвалась осінь і потроху їсть зсередини, тоді книга неодмінно для вас. Автор Сергій «Колос» Мартинюк , так-так, це той самий, який фронтмен гурту «Фіолет». Людина надзвичайної глибини, та людина безсумнівно талановита. «…до кінця днів своїх земних, будучи при пам`яті чи поза нею, на будь-якому відтинку життя, в юності чи старості, найглибинніша частина нас лишається там, де ми народилися і виросли…» «Капітан смуток» - це подорож. Подорож містами, подорож спогадами та часом. «Капітан смуток» - це пошук. Пошук себе, пошук людей, пошук свого місця в цьому житті, пошук сенсу цього життя. «Капітан смуток» - це боротьба. Боротьба із своїми страхами родом з дитинства, в якомусь сенсі це боротьба із суспільством. «Капітан смуток» - це виклик. Виклик самому собі та світу. Це життя. Роман про наше життя. Розповідь про двох друзів. Їхню подорож. Їхні перші перемоги і невдачі. Перші стосунки і біль від втрати рідних людей. Втрата та пошуки себе. Це зустрічі з випадковими людьми. Тільки от чи бувають випадкові люди в нашому житті, чи кожне нове знайомство щось змінює в нас? Особисто я не готова відповісти на це питання. Розповідь про життя на повні груди та цілковиту свободу, а з іншого боку про смуток та розчарування. Про дитячі мрії, яким так і не судилося здійснитися. Про те, що все в житті не так легко, як малює наша уява про майбутнє. Часто доля підкидає нам несподівані «сюрпризи», на які ти зовсім не чекаєш, але якщо вже все пішло не по плану, то так воно і повинно бути, ти маєш пройти саме цей шлях, щоб стати собою. «…нам теперішнім просто не вистачає справжніх нас» Останні сторінки змусили здригнутися і ледь не розплакатися. Взагалі, книга викликала просто нестерпну ностальгію за дитинством і усвідомлення того, що час не повернеш. Реально, ніколи вже не буде як раніше, і від того стає сумно. Хтось це сприймає нормально, а хтось наполегливо всупереч усьому не хоче прийняти це, від чого і страждає. Сергій , продовжуйте писати, у Вас це гарно виходить. Дуже легко читається і сприймається. . Які б проблеми не зрушились на вас, пам`ятайте, це життя. Це життя, що триває.