Хороша пам’ять

Деколи чесно кажучи хочеться мати погану пам'ять або взагалі не пам'ятати деякі дні, події, щоб вони виявилися просто поганим сном. Але на жаль ті дні, ті жахливі дні коли ми прокинулися від вибухів, ті дні коли ми цілими днями дивилися марафон новин на жаль ті дні неможливо стерти з пам'яті. Скільки новин ми подивилися, скільки новин прочитали, передивилися фото, скільки жертв та загиблих. Скільки життів змінилося за кілька хвилин, годин, днів. І саме про тих людей які живуть біля нас, про яких ми дивилися новини, на яких дивитися на фото, саме про них розповідається у книзі "Хороша пам'ять". Це книга повна невеликих оповідань по 2-3 сторінки, ці оповідання дають змогу зазирнути до них, подивитися на якусь подію, як вони проживають ці страшні дні, ми стаємо поруч них і переживаємо все разом. Тут про всіх і про тих хто пережив окупацію і про тих хто став на захист свого краю, про поранених, про загиблих, про всіх нас що пережили і переживаємо цю війну. Деяких героїв оповідань не хочеться відпускати, хочеться дізнатися як вони зараз, що було з ними далі. Я тому і не дуже люблю короткі оповідання, бо тільки ти знайомишся з героями, тільки ти заглиблюєшся в його історію як вже кінець. Але саме в цій книзі короткі оповідання доречні, бо скільки людей, скільки доль, скільки життів зруйновано, змінено, поламано і хочеться про кожного розповісти, про кожного згадати. Ця книга не дає нам забути про них, забути про людей що творять зараз нашу історію, про нас, про мене, про вас, про всю Україну. І ми всі маємо дуже Хорошу пам'ять і ніколи не забудемо ті дні та ті події що змінили все.

Це збірка коротких оповідань від Марини Єщенко. Я не люблю читати книги на воєнну тематику, це важко.. Так вже склалось в рамках марафону 📖 Головні герої збірки оповідань "Хороша пам'ять" - українці та українки з різних куточків нашої Батьківщини. Вони непохитні і непереломні, не дивлячись на те, що їм довелось пережити. Вони пережили тяжкі травми, окупацію, переїзди, волонтерство, втрати. Вони все одно зберігають волю до життя, певний оптимізм, надію, віру, що все це завершиться. Опис реальних історій. Відчуття, що ти знов повертаєшся у 2022-й.. Те саме ділення життя на до і після... Короткі історії, сповнені глибини і драматизму. Я навіть знайшла про своє місто. Звісно все це читати важко морально, тема тригерна. Ти знов повертаєшся думками у ті події, коли все тільки починалось, все ще згадуєш..той страх. І водночас це розуміння того, що вже не буде, як було колись.. це шрами на все життя і хоч який шмат оптимізму вкорінювати і намагатись все бачити у світлих тонах, це все одно вже буде в нашій днк .. Стиль авторки легкий, якщо не брати до уваги зміст. Кожне оповідання це окрема розповідь, це чийсь біль, страждання, переживання, розлука, втрата, нереалізовані плани і мрії, вимушені дії і зміни в житті, нові реалії, безвихідь, бійцівський дух, жага до перемоги. З вірою, що колись так і буде. І цей кошмар залишиться в минулому, як страшний сон 😓

Я вже казала, що не дуже люблю збірки, малі оповідання не дають мені до кінця зануритись в історію. Це невеликий обсяг, як фрагмент чийогось життя, не знаєш що було до, не знаєш що буде після. Я не встигаю проникнутися головними героями , тому тільки но прочитавши , я одразу забуваю зміст 🙃🥲 Але мені захотілось прочитати невеликі оповідання , які присвячені українцям та війні. Одразу кажу , що ця тема мене дуже тригерить . Деякі теми дуже зачіпають , тому і деякі оповідання викликають у мене негативні почуття . Ось ця тема з східняками просто взриває мені мозок і відбиває бажання читати далі , хоч я і розумію , що це не позиція авторки. 🥹 Деякі головні герої мене бісили , своїми діями і позицією . Деякі смішили історії , бо теж бували такі ситуації , коли розумієш комічність ситуації в умовах війни . Те що раніше було звичайним стає дивним , те що раніше лякало - буденним. Але найбільше мене зачепили історії, де хтось гинув. Це не може залишати байдужим. Коли дивишся новини після обстрілів, нам озвучують цифру, розумієш, що за цими цифрами стоять люди. Це гинуть не цифри, а чиїсь батьки, друзі, діти, сусіди. І от коли читаєш історію, про когось розповідає авторка і додає «а завтра вона загинула», це наче як обух по голові.😢 Зупиняєшся читати і переводиш подих. А от деякі історії мені взагалі були незрозумілі, ситуація зрозуміла, сенс оповідання - ні. 🤷🏻‍♀️🤷🏻‍♀️🤷🏻‍♀️