Патрік Мелроуз. Не зважай. Книга 1

Відгук від irinyurch Один день з життя ⠀ п'ятирічного хлопчика і його дому – атмосфери нездорової, дивних батьків та таких самих їх гостюючих друзів. Аристократи, багатії, сноби – з їх філософськими високими розмовами та дозвіллям, що балансує між очікуваним та геть непередбачуваним, диким. Останнє ж варто і про принципи й методи виховання сказати. Та й про сам, ніби зовсім звичайний, але вирішальний у житті малого Патріка день. ⠀ І тут яка штука виходить. Наче ж немало – двісті сторінок автор описує день, в якому все типово, скажімо, за режимом: від сніданку до вечері через рутину та гостей, побутові справи чи сімейні розмови. Та небагато, як для тієї пекельної суміші соціального, де і втомлена життям жінка, пофігістична матір, чоловік-аб'юзер, тиран-батько, якісь штучні друзі, що чи то для самоствердження, чи для статусу, чи прокуреного фану. Усе це під гострим соусом елітарності, снобізму, показової важливості. Двісті сторінок спостерігаєш за абсурдом реальності, що вдало маскується іронією, здається, ніби автор навмисно збирає до купи токсичне і нездорове, кидає усе це в одну сім'ю – аби драматичніше. І дитина ж тут, в какофонії дорослих пороків. І та подія, що й робить день вирішальним. ⠀ Вигадав? Ні, автобіографічне. Хочеться говорити ого. Ого, що пережив. Ого, що написав. ⠀ Ого, як написав. ⠀ Форма роману, дещо модерністська, не поступається змісту. Попри вкрай незвичну мені та навіть, на перший погляд, дещо незручну оповідь, книжка ллється, як пісня, читається на одному диханні. І незважаючи на нелегкий морально сюжет, на ніби складність і ту показову інтелектуальність героїв, розмови їх, тонку іронію, що часом й не помітити – відірватися неможливо, тонеш в історії. Схожий чимось на "Замок из стекла" чи "Рассказ дочери", але набагато майстерніший стилем Сент-Обіна, "Не зважай" лишає після себе болюче питання. Що буде з маленьким Патріком далі? ⠀ І сміх, і гріх. Останнє – відчутніше. Щось зі мною сталося. А серія ж, ще чотири книжки попереду...

Ця книга має всі три складові, які я найбільше ціную в літературі — бездоганно побудований сюжет, цікаві діалоги та прекрасна мова. За останнє я вдячна не тільки автору, а й чудовій перекладачці Ользі Тільній. Щодо сюжету, історія побудована таким чином, що кожен герой не випадковий, кожен відіграє в ній свою роль та дає можливість читачу скласти цей складний пазл під назвою «життя Патріка Мелроуза». А діалоги — моя особиста любов)) Я просто обожнюю британський гумор, вони уміють сміятись з будь-чого, не перетинаючи межу, навіть в трагедії знаходиться місце для сміху. Дуже витончено, інтелігентно та інтелектуально. Роман Сент-Обіна біографічний, письменник пережив і знущання батька, і героїнову залежність, і абсолютну байдужість матері. Не кожен наважиться викласти таку трагічну історію, тим більше не кожен може так майстерно викласти її на папері. Респект автору, книга неймовірна.