Калеб Траскман #2. Це було двічі

2008 рік. Лейтенант Габріель Москато у розпачі. Тридцять два дні як зникла його донька. Досі жодних новин, жодних зачіпок. Габріель заради своєї доньки ладен перевернути все догори дригом, тільки щоб знайти свою дитину.. живою.. Проте поки що всі пошуки марні.. Вкладаючись спати в (здається що) черговий безрезультатний день пошуків він навіть не здогадується, що його чекає завтра. А чекає його 2020 рік. Не розуміючи як пролетіли 12 років за одну ніч, що взагалі трапилося, в голові Габріеля спливає те ж саме питання - чи знайшли його доньку? та що ж сталося за ці 12 років.. Виявляється багато чого. По крихтах Габріель складає загальну картину того, що сталося. Допомагає йому напарник з минулого Поль, їх доньки спілкувалися раніше. Не одразу в це все повірив Поль, адже як таке взагалі можливо ось був 2008 рік і вже 2020, в якісь моменти йому здається що Габріель несповна розуму. Признаюся, що мене цим трюком теж автор ошарашив🤯 Бо як таке можливо, коли читаєш звичайний трилер, а не фантастику, містику? Та хіба тільки цим мене ошарашив автор? Ні! Тут відбувалося стільки подій, місцями надто мерзенних, моторошних і жахливих, що просто мороз по шкірі😬 У другій частині нас все ще не полишає той самий "Незавершений рукопис". Та стає відомий ще один шокуючий фінал.. а Калеб Траскман продовжує з'єднувати цей пазл двух з трьох частин ще міцніше. Що з цього вигадка, що правда? Де реальність, де божевілля? Де мистецтво, а де найжорстокіший злочин? Питань все більше і більше.

Цікава й динамічна історія з несподіваними поворотами. Сподобалося, як автор грався з темою повторення подій. Персонажі добре прописані, хоч місцями сюжет здавався трохи передбачуваним. Загалом — дуже гідне читання для вечора з чашкою чаю. Очікую на продовження 🙏 Франк Тільє це 💔