(04.10.1958) Леонід Кононович — відомий український прозаїк і перекладач. Народився в селі Красилівка Ставищенського району на Київщині. У 1975-1977 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, звідки був відрахований через свою громадську позицію. Від 1981 до 1985 роки навчався на філологічному факультеті Київського педагогічного інституту іноземних мов ім. Горького, звідки знову був відрахований із мотивуванням "негативний вплив на молодіжний колектив". Ще у 80-ті роки минулого століття Леонід Кононович почав займатися перекладацькою діяльністю. На його рахунку майстерні переклади тритомного зібрання творів Альбера Камю, соціологічних досліджень Еміля Дюркгейма, творів Жана Бодрійяра та Моріса Бланшо. У 1993 році відбувся письменницький дебют Кононовича: його роман "Я — зомбі" викликав справжній ажіотаж. За цим послідували романи "Мертва грамота" (2001), "Кайдани для олігарха" (2001), "Феміністка" (2002), і "Повернення" (2003). Ці книги принесли письменникові славу "батька сучасного українського кримінального роману", хоча всі вони пройняті жорсткою іронією і далеко не завжди вписуються в канони жанру. Наступна книга — "Тема для медитації" (2005) — виявилася набагато складнішою, насиченою історичними ремінісценціями. Цей роман став в Україні книгою року, висувався на Шевченківську премію й отримав премію імені Григорія Косинки (2009), він входить до списку найкращих українських книжок, які варто прочитати кожному. 2016 року у видавництві "Фабула" вийшов останній на сьогодні роман письменника "Чигиринський сотник", який одразу став Книгою року за версією Держтелерадіо України. 2019 року Леоніда Кононовича було висунуто на Шевченківську премію в номінації "Література".