Червона кімната

"Пошана чекає тих, хто привласнює собі владу, а влада належить тим, хто має нахабство" Відкрив нового для себе чудового автора. З якогось дива, розмірковуючи про назву, згадав про "красний угалок" воно ж "лєнінская комната". Якщо ви не знаєте що воно таке, то ви ще достатньо молода людина🙂 і нічого з того не втратили. Головний герой роману письменник - початківець Арвід, розчарований в беззмістовних, роздутих та геть непотрібних бюрократичних установах, де йому довелося попрацювати, щоб це збагнути. Якщо порівнювати з муляжем броньовика чи шалаша з "лєнінскай комнати", сутність майже ідентична🙂. "Зима поволі минула для нещасних і трохи швидше для щасливіших. Прийшла і віддзвеніла весна з марними надіями на сонце й зелень, потім настало літо, короткий перехід до осені" В цьому романі Стріндберґа дуже поетичні, оригінальні та напрочуд чарівні описи міських пейзажів, інтер'єрів будівель, кімнат... Опис павутиння в трактирі чи опалого листя на хіднику легко й природно переходить в описи й діалоги персонажів. Персонажі переважно молоді й бідні літератори, художники та актори, пізніше екстравагантний лікар, з якими дружить Арвід Фальк, та оточення його старшого брата Карла Фалька, що заволодів бізнесом їхнього покійного батька. " - Ви, мабуть, навіть не читаєте тих книжок, які рецензуєте? - А в кого ж є час їх читати? Достатньо того, що ми про них пишемо... Зрештою ми взяли собі за правило все лаяти...до нас приєднуються всі вороги автора й ті, хто йому заздрить, отже на нашому боці більшість. А нейтральні читачі дуже люблять читати про інших погане, ніж гарне" Дійство з другої половини позаминулого століття, де діючих осіб зображено на контрасті між нерівністю в достатку, що впливає на їхню зверхність чи підлабузництво, та боротьбою між голодом та гордістю або навіть між життям чи безчестям, де молоді люди втрачають юнацькі ілюзії та роблять для себе різні відкриття моралі, сенсів та прагнень. "Це старий чоловік; спина його зігнулася під тягарем громадських справ, плечі опустилися під вагою муніципальних доручень, шия скривилася від довгого сидіння у вологих приміщеннях установ, залах комітетів, під банківськими склепіннями тощо, і в його незрорушній ході по довгій пальмовій маті, що веде до трибуни, відчувається щось заслужене" 👆Просто блискучий опис голови парламенту (шведського риксдагу), що першим зайшов з запізненням, як він вважав в порожню залу владної інституції. Опис, що межує десь між сумною іронією та прикрим сарказмом. І його реакція на письменника й водночас репортера - початківця, який єдиний вчасно прийшов на засідання в ложу для преси й необачно чимось зашарудів: " - А, це репортер, а я боявся, що пацюк" "Людина в мистецтві грається в бога не тому, що може створити щось нове (на це людина не здатна!), а тому, що вона переробляє, поліпшує, змінює" Атеїстичні викриття бізнесового характеру релігії, інформаційно-психологічні вкиди в пресу, замовні статті та навіть книги. Ілюзорність справедливості вердиктів мистецьких конкурсів. Роздута до неможливості бюрократична державна машина. Читача занурюють до державних фінансових програм, внутрішніх справ страхового й театрального акціонерних товариств та благодійного фонду. Пройшло понад 150 років. А майже нічого в житті, окрім хіба що засобів, не змінилося. "все погане й дрібне, написане в книжках, цитують і передруковують, а все добре лежить неторкане" Автор поступово занурює нас до театральної, журналістської, літературної, бізнесової тодішніх елітних тусівок. Інтелектуальні суперечки про сенс мистецтва, вартісність його витворів, майстерне змальовування Стріндберґом чеснот та недоліків людської натури, дуже ймовірних мистецьких розчарувань, особливо після проходження всіх принижень на тому шляху. Повне занурення в дію роману дає справжню насолоду. "ліпше практикуйтеся в доброчинності не на нас, а на дітях, вони не можуть оборонитися! А нам, будьте такі ласкаві, дайте роботу і навчіться платити за неї" Дотепний та своєрідний гумор з великою часткою іронії присутній впродовж дії всього роману "Його дядько, шинкар, отримав орден Васи за те, що пригощав пивом і бутербродами глухонімих, коли ті восени збиралися на манежі. Пригощав шість років, поки одержав орден. Тепер глухонімих уже ніхто не пригощає бутербродами, отже, із цього видно, яку шкоду завдає орден Васи!" Дуже цікаву та інформативну передмову від Галини Кирпи я прочитав, як роблю завжди, вже після прочитання роману й закінчення відгуку. Раджу так зробити і вам, бо дещиця спойлерів до "Червоної кімнати", про яку краще таки дізнатися безпосередньо з роману, там таки є. Однак читати раджу обов'язково, щоб принаймні дізнатися про те, як цінували творчість Августа Стріндберґа Манн, Ніцше, Франко, Коцюбинський... Про його цікаву та насичену біографію. Та про те, яка величезна літературна спадщина лишилася після нього. Сподіваюся, що видавництво "Ще одну сторінку" не буде зупинятися на двох виданнях, а продовжить видавати його непересічні та завжди актуальні твори.