Сьогодні маємо для вас неймовірно цікаву добірку. Приготуйтеся поринути у світ шпигунства.
Рідко трапляється так, що науково-популярний твір неможливо відкинути. І розповідь Девіда Гоффмана про Адольфа Толкачова, що має назву «Шпигун на мільярд доларів», захоплює так, немов ви читаєте художню літературу.
Події відбуваються під час холодної війни. Це не лише повчальна книга, яка пояснює, як здійснювалося шпигунство в 1970-х і 1980-х роках, але й захоплююча історія, яка містить напруженість, кохання, обов’язок, професіоналізм, винахідливість, ревнощі та багато зрад.
То, хто ж такий Адольф Толкачов? Людина, що сама обрала бути шпигуном на користь заходу. Він двічі зв’язувався з представниками розвідувальних організацій, щоб його інформацію прийняли. Головним чином Толкачова мотивувала сильна огида до радянського комунізму. Він так довго сміливо надавав до Сполучених Штатів надсекретну інформацію безпрецедентним способом, фактично заощадивши американським військовим мільярди доларів на дослідження та розробки протягом двох десятиліть. Він зробив це з невеликим визнанням і з невеликою особистою вигодою, тим більше на особисту шкоду. Принаймні посмертно ця книга приносить пану Толкачову певне визнання за його винятково хоробру роботу та самопожертву, щоб завдати шкоди системі уряду, яку він так глибоко ненавидів.
Книга є особливою тим, що ЦРУ оприлюднило серію документів авторові, а додаткові документи ЦРУ можна знайти на його веб-сайті.
Особливо показово розповідається про прийоми, які використовували співробітники ЦРУ, які зустрічали Толкачова на вулицях Москви. Опис складних заходів спостереження, які часто займали близько трьох годин і які доводилося проводити офіцерам ЦРУ на вулицях Москви, щоб переконатися, що за ними не стежить КДБ перед зустріччю зі своїм головним агентом, є лише одним з багатьох яскравих аспектів «Шпигуна на мільярд доларів».
Настійно рекомендуємо всім, хто цікавиться роботою ЦРУ в Москві в останні роки холодної війни. Книга також дуже гарно написана і приємно читається. Те, що Толкачов був заарештований КДБ лише через шість років роботи в ЦРУ і зрештою страчений, був, як це описує автор, не через хибну комерцію ЦРУ в Москві, а через зраду зсередини. Це був Едвард Л. Говард, колишній офіцер ЦРУ, який після того, як його роботодавець звільнив, з помсти дав КДБ сліди до Толкачова, які виявилися фатальними для останнього.
«Берта Ісла» — це психологічний роман, написаний радше спогадами як Берти, так і Томаса. Не діляться ними один одному чи читачеві, але читач ніби присутній і все ж невидимий для монологу Берти й Томаса, що лунає відлунням.
Том Невінсон ніколи не хотів бути шпигуном, та й на Бонда він зовсім не схожий. Звичайний хлопець без надмети у житті... та його унікальні здібності стали вирішальним фактором у тому, щоб його життя змінилось назавжди.
Історія досліджує вплив молодого оксфордського студента, якого змусили приєднатися до спецслужб Великобританії. Цей примус став можливим, оскільки Том, студент, про якого йде мова, виявляється головним підозрюваним у вбивстві, якого він не скоював, і, щоб врятуватися, йому рекомендується стати Кимось, будучи британським шпигуном; тобто хтось, хто вище за закон і тому більше не ризикує отримати судову помилку. Глибока іронія в цій історії полягає в тому, що для того, щоб стати Кимось, він повинен прожити своє життя як Ніхто. Кжне таємне завдання, яке він виконує, має виконуватися анонімно та в цілковитій таємниці, ніколи ні з ким не обговорюючи, включаючи його дружину Берту Іслу.
Автор використовує цю ситуацію, щоб дослідити наслідки частих зникнень Томаса з сімейного дому на Берту. Автор зображує психологічні проблеми, пов’язані з довірою людині, котра з часом стає все більш незнайомою, одночасно переконливою.
Хав’єр Маріас мав дуже особливий погляд на світ — дуже похмурий і цинічний, але з прихованою романтичною жилкою. Якщо ви стикалися з ним раніше, «Берта Ісла» — це солідний роман, якщо прогулятися по досить знайомій землі. Якщо ви раніше не читали Маріаса, варто на мить подивитися на речі його очима: «Берта Ісла» — непогане місце для початку.
Світ національного шпигунства розглядає зрадника як ненадійне джерело, де блеф і подвійний блеф плутають з правдою, повною правдою і всім, крім правди.
На вас чекає цікава книжка, що переносить у темний, але захоплюючий світ шпигунства часів холодної війни з історією.
«Шпигун і зрадник» Бена Макінтайра — дивовижна розповідь про подвійного агента КДБ Олега Гордієвського та показує, як інформація, яку він передавав своїм менеджерам з МІ-6, сприяла світовому статус-кво під час холодної війни.
Розповідь його історії настільки яскрава, що часом здається, ніби ти справді перебуваєш поруч із різними людьми в цих ситуаціях, про які йдеться у книзі. Фінал особливо захоплює, разом з наслідками, які оновлюють нам те, що сталося після тих драматичних подій у 1985 році, про які йдеться.
Інші аспекти, що зацікавлюють, це те, як ви дізнаєтеся про «шпигунське ремесло» КДБ, Британії та Америки, а також як непередбачені події та випадковості можуть вплинути навіть на найретельніші плани.
Чи варто читати цю книгу? Так, якщо ви любите читати про світ шпигунства та контршпигунства. Ця книга заснована на інтерв’ю багатьох людей, залучених у справу, так само захоплює, як і найкращі шпигунські романи. Однак, не вірте нам на слово, а краще зазирніть всередину книжки.
«Німеччина 1946. Історія приховує багато таємниць. Одна жінка буде шукати правду»
«Міс Ґрем. Кулінарна книга шпигунки» від Селії Різ — чудовий роман після Другої світової війни, який розповідає про кар’єру міс Едіт Ґрем, колишньої шкільної вчительки, яка стала шпигункою. Вона не є фатальною жінкою, але її звичайність є ключем до успіху.
Особливостей у цій книжці достатньо. Є їжа — рецепти та описи, які використовуються не лише для передачі закодованих повідомлень, але й для створення атмосфери, а також для підкреслення основної та фундаментальної важливості для виживання, яку вона має для всіх нас. Є жінки як головні героїні, і вони бувають різних відтінків добра і зла — не те, що чоловічих персонажів бракує — просто не так багато історій про холодну війну, в яких роль жінок виділяється на перший план. Крім того, є шпигуни та рівень інтриги, який неможливо не насолоджуватися будь-яким любителям хорошого трилера. Нарешті є розповідь, але оскільки вона передається через історію, вона поглинається без роздумів. Але це зробить вас мудрішими.
Щиро рекомендуємо.
І на завершення одна з наших останніх новинок — «Індустрія розслідувань: як приватні шпигуни впливають на політику», викривальний погляд журналіста, лауреата Пулітцерівської премії, у зловісний світ приватних шпигунів.
Баррі Меєр розповість про «приватних шпигунів»: компанії та окремих осіб, які надають висококласні послуги розслідування. У книзі розглядаються тактики, що використовуються для збору інформації, починаючи від старомодних «людських» звітів і закінчуючи складним стеженням і хакерством.
Клієнтами, як правило, є корпорації та заможні особи, що потребують «стратегічної розвідки» (тобто викриття) про суперників і конкурентів. Джерела — здебільшого журналісти, бізнесмени, правоохоронні органи та державні службовці — усі, хто має відповідну інформацію, яку можна отримати. Є й технічний елемент. Більш скрупульозні фірми прочісують соціальні медіа та незрозумілі бази даних, щоб отримати інформацію про цілі. Менш скрупульозні намагаються зламати свої системи.
Тут ви не знайдете єдиної прямої розповіді — книга проливає світло на низку приватних розвідувальних організацій та їхню діяльність для багатих, часто аж нікчемних, клієнтів. Центральною темою, яка проходить у книзі, є сумнозвісне досьє Крістофера Стіла, котре нібито викрило непристойні, незаконні та неприйнятні дії Дональда Трампа та інших осіб, пов’язаних з його кампанією, і їхні зв’язки з Москвою.
«Індустрія розслідувань» пропонує нам подорож до секретної багатомільярдної індустрії, у якій інформація є валютою, а лояльність продається. Досьє на Трампа, брудні й підступні методи роботи приватних розслідувальних фірм, подвійні агенти, журналісти-розслідувачі, хакерство й російські олігархи — усе це ви знайдете в цій книжці, яка підкріплює давній принцип: не вірте тому, що хтось вам говорить, якщо ви не перевірили це та не застосували тест здорового глузду, включаючи те, що ви читаєте в основних ЗМІ.
На цьому час завершувати. Бажаємо вам приємного читання! До зустрічі в рубриці #ЩоЧитатиВихідними!
