Боляче думати, що в світі високих технологій і неймовірних відкриттів, у високорозвиненому суспільстві 21 століття ми все ще стикаємося з проблемами гендерної нерівності та дискримінації жінок, нам все ще доводиться боротися за свої права і свободи. Ми можемо бути вразливими і беззахисними, але тільки на мить. Бо насправді ми сильні, вільні й незалежність, як наша Україна.
Давайте говорити про злочини минулого і сьогодення, злочини проти наших мам і бабусь, проти нашої країни й нації, проти нас самих.
«Історія нічому не вчить народи, якщо злочини, вчинені їх представниками, лишаються безкарними, коли злочинці не отримують належного вироку як із боку судових органів, так і з боку міжнародної спільноти, не усвідомлюють власної ницості й не відчувають щирого розкаяння. Злочини проти людства, вчинені російською армією в Україні під час повномасштабного вторгнення на її територію,— черговий доказ цієї істини».
«Військові злочини проти жінок» — це масштабне дослідження, відверта розмова про те, що й досі залишається однією з найбільш табуйованих тем. Минуло вже майже 80 років після закінчення Другої світової війни, а країна-агресор так і не визнала моральні злочини Червоної армії проти німецького та й свого власного народу. Адже святість воїнів-визволителів і праведність війни є основою сучасної російської пропаганди.
У своїй книзі Рафаель Гругман не намагається нікого ідеалізувати або замовчувати певні факти. Він чесно розповідає історії простих жінок, по яких проїхався нещадний каток війни. Там є історія і його власної родини.
Книжка охоплює період з Другої світової й до сьогодення. Окрім злодіянь Червоної армії, тут описується нацистська Німеччина з її таборами смерті й борделями при них, жорстока й аморальна поведінка з боку армій країн гітлерівської та антигітлерівської коаліцій, зокрема США, Франції та Японії. Автор згадує і Афганську, і Чеченську війни. Завершальною частиною книги стає війна в Україні. Після кожного розділу пан Гругман подає список джерел, на які він спирався під час свого розслідування, і які вже ніколи не дозволять забути й пробачити.
Ще одна драматична історія розгортається на фоні психологічного насильства, конфлікту поколінь та «совкової» дійсності. Все це описує у своєму романі «Ті, кого немає» письменницьке подружжя Андрія та Світлани Клімових. Головна героїня — чотирнадцятирічна дівчина Марта, красуня і спортсменка. Вона переживає найгірший етап свого й без того не надто щасливого життя. ЇЇ батько любить свою доньку, але при цьому виснажує своєю гіперопікою. Байдужість матері ранить, вона забувається в собі та любові до брата, який нещодавно повернувся й оселився в їх квартирі. Сексуальні домагання дядька, маминого брата, змушують дівчинку не просто відбиватись і ховатись, щонайменше у власній кімнаті за замком або ж узагалі подалі від дому, а й планувати помсту для кривдника. Життя Марти наповнене відкритими нестерпно болючими ранами. Але остаточно світ починає розсипатись, коли вона дізнається, що навіть батьки їй насправді не рідні. Дівчина залишається одна проти всього світу.
Тут немає ванільно-позитивних героїв. Та й відверто лихі люди мають достатньо підстав для своєї злості та недосконалості. Тут немає хепі енду. Тут, як і в житті, одних карають по повній, іншим все сходить з рук в силу щасливого випадку чи матеріального становища. Свою прихильність доля нікому не демонструє, мішок великих чи дрібних проблем отримують усі. Але попри гостроту питань, роман заворожує і не відпускає до останніх сторінок.
Гарних книжкових вихідних! Чекаємо вас наступного тижня у чудовій молодіжній добірці!
