«Та що ти знаєш про війну?! Коли це питання зневажливо кидають мені в обличчя, в першу мить я ціпенію. Ну, бо я не знаю, якою має бути правильна відповідь. Та й не відповіді від мене чекають, а визнання, що мій досвід життя за воєнних часів такий незначний, мізерний, дрібненький, нема навіть про що говорити! Що я там можу знати?»
Сьогодні ми будемо говорити про жіночий досвід проживання війни не на фронті, а в тилу. Про почуття та їх знецінення, про очікування, втрати, а також про могутню жіночу силу і віру в світле майбутнє.
Свій роман «За спиною» Гаська Шиян писала ще в “ту” війну, яка для багатьох була далекою і чужою. Так само, як і для головної героїні Марти. Вона — молода сучасна українська жінка, яка працює в ІТ-індустрії. Раптом у її розмірене, комфортне життя вривається повістка до війська, яку отримує її хлопець Макс. Він вирішує не уникати служби в зоні АТО. Їй же, як виявляється, погодитися з рішенням коханого дуже важко.
Мова у книзі ведеться від першої особи, тому ми бачимо події роману саме очима головної героїні. Подій, як таких, у книзі небагато. Власне, вся оповідь сконцентрована на очікуванні Мартою коханого та спробі все ж прийняти той факт, що її хлопець, хоч як не є схожим на вояка, ним став. І у цьому — найбільша проблема. Раніше Марта не звертала жодної уваги на події навколо себе, особливо — політичні. Вона не помітила Майдану та всіх подій, що сталися після Революції Гідності. Марта, переживши напівголодне дитинство 90-х років, захоплено будувала затишний світ навколо себе, і таки збудувала: добре оплачувана робота, хороше житло, хлопець, що її кохає і якого, як здавалося, кохає вона. От тільки світ той, щойно Макс отримав повістку, почав розсипатися, мов картковий будинок. Дівчина усвідомила, що чекати коханого із армії дуже важко, що їй складно бути так само патріотичною, відданою навіть до самозречення, як інші жінки, що її оточують. Але вона щиро намагається бути хорошою – нареченою, що вірно чекає, подругою, що завжди готова прийти на допомогу.
З цього випливає ще одна проблема, бо Марта весь цей час не була собою. Вона дійсно хотіла дочекатися коханого, проте розуміла, що їх зв’язок слабшає. Вся ця ситуація призводила до душевного і навіть тілесного дискомфорту. Проте одна подорож перевернула її життя. І Марта зрозуміла, що не можна весь час себе обманювати. А потім зрозуміла, що так само, як і себе, обманювати не можна і інших. Так, Марта не дочекалася коханого. Так, її засудили, викреслили з кола спілкування. Проте Марта вже не бреше, ні собі, ні іншим. Очима головної героїні ми бачимо проблеми сучасного суспільства, якому все ж бракує толерантності та готовності зрозуміти іншого, простягнути руку допомоги без осуду і моралізаторства.
А місяць тому в наших друзів з видавництва “Ще одну сторінку” вийшла нова книга української письменниці та журналістки Ольги Карі «Та що ти знаєш про війну», яка фіксує хроніки вже “цієї”, великої війни. З перших слів передмови книгу неможливо випустити з рук, перед очима постають картини не тої весни, яку чекали, не того снігу, не нашого лютого, нас інших ....
«Говорити про 24 лютого боляче, але все ж я мушу розпитувати людей — така вже моя робота. Хтось починає відповідь здалеку, заводячи розмову про передчуття, що бентежили і лякали іще за пів року, за місяць, за тиждень. Так, війна відчувалась, війна вібрувала в повітрі, нависала важкою свинцевою хмарою… Дехто ціпеніє, зачувши моє питання і просить дати трохи часу, щоб спершу оговтатися і зібратися з думками… Це боляче, це страшно, це «ранок, який змінив абсолютно все і всіх».
«Та що ти знаєш про війну» — це концентрований жіночий досвід проживання війни в тилу. Тут зібрані історії жінок, які пережили окупацію, облогу, вижили на «Дорозі Життя» і врятували рідних, історії тих, хто попри війну живуть, працюють, волонтерять, створюють затишок в родині. Про жінок в біженстві, про жінок, які втратили дім, пережили руйнування родини і жорстокий аб'юз. Авторка говорить, що це книга про всіх нас, про те, як брутальний досвід війни змінює нас, наші стосунки з людьми, а ще про те, як нам жити із повсюдним знеціненням жіночого досвіду війни. Це збірка художніх репортажів на основі розмов із жінками, які щиро і правдиво ділилися пережитим досвідом і не до кінця перетравленими бентежними почуттями.
Вчора ми отримали з друкарні дві новинки — наш перший графічний роман «1793», створений на основі всесвітньо відомого історичного трилера Нікласа Натта-о-Даґа, та один з останніх творів Щепана Твардоха під назвою «Покора». Тільки до кінця тижня на обидві книги діє акційна ціна передпродажу.
