Тиждень магічних чисел добігає кінця, але ми підготували для вас ще дві книжкові рекомендації на вихідні. Неординарні, приголомшливі, абсолютно різні й надзвичайно захопливі.
Наприкінці XVIII століття Європа вивергала революції, хвороби, страх і кров. Світ ламався під тиском нових ідей, старих гріхів і людської приреченості. Але якщо Франція того часу — гільйотина і Марсельєза — давно стала символом змін, то Швеція 1793 року з її гниллю, моральним розпадом і густим болотом зла — майже забутий морок. Саме в цей морок нас занурює «1793. Графічний роман» — жорсткий, візуально потужний і психологічно складний комікс, створений італійськими сценаристами Джуліо Ґуальтієрі та Марко Нуччі за однойменним романом Нікласа Натт-о-Даґа.
Це не просто адаптація, а візуальне перевтілення трилеру, де історична реальність стала не тлом, а дійовою особою — такою ж брудною, смердючою і небезпечною, як канави старого Стокгольма.
«1793» — це суміш детектива, трилера та історичного роману, дія якого відбувається через рік після вбивства шведського короля Густава III. Країна перебуває в стані політичної нестабільності, суспільство роздирається класовими, ідеологічними й моральними суперечностями. У цьому хаосі у водах стокгольмського озера знаходять тіло, понівечене до невпізнання: без рук, без ніг, без очей. Хто ця жертва — і чому його стратили з такою жорстокістю?
Справу беруться розслідувати двоє чоловіків:
🔺Сесіл Вінґе — колишній прокурор із бездоганною репутацією, блискучим аналітичним розумом і загостреним почуттям справедливості. Його тіло знищене сухотами, але моральна вертикаль не зламана.
🔺Жан-Мішель Кардель — однорукий ветеран війни, людина з вулиці, грубий, зранений і пристрасно вірний тим, кого вважає «своїми».
Разом вони занурюються у найтемніші закапелки Стокгольма: борделі, підвали, в’язниці, аристократичні маєтки і лікувальні заклади, які більше нагадують інструменти катування. У цьому розслідуванні злочин виявляється лише верхівкою айсберга — нижче чекають політичні змови, глибоко заховані людські збочення і соціальна гнилизна.
Графічний роман майстерно передає психологічну глибину оригіналу, зберігаючи темні мотиви, хворобливу реалістичність і мовчазну агресію часу. Малюнок тут працює не просто як ілюстрація, а як інструмент занурення — з приглушеними палітрами, гротескною деталізацією облич, фактурою бруду й м’яса, що буквально липне до очей.
«1793. Графічний роман» — це некомфортне, але захопливе читання. Це твір, який показує, що жах може бути історично достовірним, що бруд — не просто фон, а середовище, у якому формується моральний вибір. Графічна форма не полегшує сприйняття — вона, навпаки, загострює його. Це роман-комікс, який не для відпочинку, а для потрясіння.
Його варто читати тим, хто цінує глибокий нуар, історичну точність, візуальне мистецтво — і готовий зустрітись із темною стороною людини без прикрас.
«Тринадцята казка» Діани Сеттерфілд — роман, у якому вигадка й правда настільки тісно переплетені, що розрізнити їх стає неможливо. Це готичне мереживо з тіней, книг, родинних таємниць і незавершених історій, яке водночас лоскоче уяву й торкається глибин душі.
Це химерна й багатошарова історія про пошук істини, про владу слів і про спробу зібрати розбиту реальність із фрагментів минулого.
У центрі сюжету — Маргарет Лі, молода жінка, що працює в антикварній книгарні свого батька. Її життя спокійне, ритуальне, схоже на пилюку, що вкриває старі томи. Одного дня вона отримує листа від Віди Вінтер — знаменитої, але неймовірно таємничої письменниці, яку вже десятиліттями переслідують журналісти й читачі, намагаючись дізнатися бодай щось про її минуле. Вона відома тим, що кожному дає іншу версію своєї біографії. Але тепер, на схилі життя, Віда вирішує розповісти правду — і Маргарет стає її обраною слухачкою.
Розповідь Віди Вінтер переносить нас у далекий маєток Ангелфілд, населений привидами — як реальними, так і психологічними. Там, серед занедбаного саду, живуть дівчатка-близнючки, таємничий садівник, мовчазна домогосподарка… і передчуття катастрофи. Історія поступово розгортається, відкриваючи тему родинного божевілля, втрати і жорстоких компромісів. І водночас — великої, хоча й хворобливої, любові.
Важливу роль у романі відіграє і сама Марґарет, адже її особиста драма — теж частина великого дзеркала, яке відображає те, що Віда Вінтер приховувала усе життя.
Діана Сеттерфілд — британська письменниця, літературознавиця за освітою, яка здобула славу саме завдяки «Тринадцятій казці», її дебютному роману. Вийшовши у 2006 році, він одразу став бестселером New York Times, був перекладений на понад 30 мов і екранізований для BBC. Сеттерфілд глибоко занурена в англійську літературну традицію: у її прозі відчувається вплив Шарлотти Бронте, Дафни дю Мор’є, Вірджинії Вулф. І водночас вона має унікальний голос — чуттєвий, стриманий, точний.
«Тринадцята казка» — це роман про те, як ми переписуємо власну історію, аби витримати правду. Це історія про сестринство, яке може бути водночас благословенням і прокляттям. І, зрештою, це книжка для тих, хто вірить у силу розповіді — навіть тоді, коли вона болить.
Днями до нас з друкарні приїхали дві новинки у жанрі нон-фікшн: «Пастка «Північний потік» та довгоочікувана «Велика шахівниця» у новій редакції. А також ми відкрили передпродаж на п’яту частину блискучої детективної серії Абіра Мухерджі «Тіні людей».
