Письменниця, перекладачка, людина, що вірить у силу слова й пам’ять поколінь — Вікторія Дудик створює прозу, в якій живі й мертві, минуле й сучасність, реальність і метафізика співіснують поруч. Її дебютний роман «Мертві стукають» — це не просто історія про жінку та її долю, а ніжна й водночас потужна сповідь про пам’ять, любов і зв’язок між світами. Ми поговорили з авторкою про витоки її творчості та те, над чим вона працює зараз.
1. Ви мріяли стати письменницею? Коли написали свою першу книжку?
Я завжди знала, що хочу чогось вищого. Коли у випускному класі мене спитали, яка ж моя мрія, я відповіла, що хочу змінити цей світ. Тоді я ще не знала, що, змінюючи себе, можна і світ змінити. Я пробувала загадатися, що можна зробити кращого і вирішила, що з мене добрий писака, а слово, петляючи між часоплином, як своєрідна магічна форма здатне змінити не один мікрокосмос, а отже - світи.
2. Як виникла ідея книжки "Мертві стукають"? Скільки часу над нею працювали?
Ідея написати біографічний роман виникла ще з випускного класу — мене завжди захоплювали сильні, незалежні жінки, їхня боротьба і важка місія. Зразком бездоганної жінки для мене була бабця — і є. Я завжди вірила, що першу книжку напишу про неї, для неї, заради неї. Так воно і сталося. Вона - моя провідниця у творчості, муза, яка з'являється у кожному жіночому образі.
3. Назва «Мертві стукають» досить провокаційна, привертає увагу, але спочатку здається не зовсім зрозумілою. Чому саме така назва, що вона означає і які варіанти ще були?
Спершу планувала назвати роман «Мертві живим не шкодять», та згодом ідею «Мертві стукають» підкинув Юрій Винничук, як символ того, що мертві прощаються із нами, а ми вже не маємо їх турбувати у позачассі. Незвідані світи, віра у життя після смерті, душі предків — нам цього так не вистачає. У сучасному світі вже й не почуєш той стукіт у вікно після відходу близької людини. Ця назва - певна віра у щось вище, божественне і вічне.
4. Над чим зараз працюєте? В якому жанрі письменниця Вікторія Дудик хоче розвиватись?
Трилер, детективи. Наразі завершила написання «Реквієм для живих», темами якого є втрата близьких на війні, віра у прокляття і магію музики, пошук батька і жага помсти. Зараз пишу детектив про парапсихологічне львівське товариство у 1920-х роках.
5. Ви співпрацюєте з Фабулою ще й як перекладачка. Які романи можна прочитати у вашому перекладі? Над чим було працювати особливо цікаво?
«Імперфекціоністи» Тома Рахмана, «Останній політ» Джулії Кларк, незабаром друком вийде «Куди вкаже серце» Сари Фергюсон, герцогині Йоркської, «Останній танець» Марка Біллінгема, та інші. Мені подобається працювати над детективами, особливо припала до душі динаміка роману «Остання Мона Ліза» Джонатана Саунтлофера, поєднання історичних фактів з подіями сучасності.
6. А що ви любите читати? Є улюблені письменники, романи?
Колись любила Фаузла. Зараз захоплююся Харукою Муракамі, Філіпом Діком, Салманом Рушді і Сарою Мосс. Мені подобається витончена, деталізована проза з елементами містики і психологізму.
Дякуємо Вікторії за спілкування та з нетерпінням чекаємо на нові книжки та переклади.
