Таланти бувають різні, хтось добре грає на гітарі, хтось пише вірші, хтось прекрасно малює, а ще дехто перекладає. Це насправді дуже творча і віртуозна робота, для якої мало просто досконало знати якусь мову. У нас у гостях сьогодні молодий, надзвичайно талановитий і багатогранний перекладач нашого видавництва — В’ячеслав Стельмах. Про зрадоньки і перемоги на перекладацькій ниві, улюблені книжки, мрії читайте в нашому інтерв’ю.
Зазвичай у нас перекладачів помічають після якогось чергового «зашквару» — то «непозбувна бентега», то черговий скандал з перекладом перекладу. А ти як читач на що передусім звертаєш увагу? Чи помітив за собою профдеформацію?
Переважно помічаю за собою лише загальнофілологічну профдеформацію: терпіти не можу грубих (і не тільки) помилок – і чужих, і своїх, які часто знаходжу, редагуючи тексти власних перекладів. Певно, часом саме на це передусім і звертаю увагу як читач: якщо книжка рясніє лексичними та синтаксичними помилками, одразу ж повертаю її туди, звідки взяв. Хоча це часом може зіграти зі мною злий жарт: автоматично знайдена в чиємусь тексті «зачіпка», хай і незначна, може зіпсувати враження від дуже приємного у всіх інших аспектах читання.
Кажуть, аби уникати таких неприємностей, свого «внутрішнього редактора» треба вміти вимикати. Тож наразі саме вчуся це робити. :)
Ти вже переклав для «Фабули» декілька чудових книжок. Які саме?
Наразі маю у своєму доробку шість перекладених книжок, п’ять із яких уже вийшли друком:
«Чому варто жити далі» Метта Гейґа (цю книжку я перекладав під псевдонімом Ігор Лютенко),
«Як подолати кризу управління» та
«Сила протилежностей» Іцхака Адізеса,
«Маркетингові війни» Ела Райса та Джека Траута, «Стуліть пельку своїй мавпі» Денні Ґреґорі та
«Креативний особистий брендинг» Юрґена Саленбахера (ця книжка, наскільки мені відомо, наразі саме готується до друку).
А яка з книжок була для тебе найцікавішою?
Певно, таки остання з переліку. Автор
«Креативного особистого брендингу» надзвичайно цікаво розповідає про економічні та культурні зміни, що відбулися в нашому світі від часу появи Інтернету. Дедалі більше прискорення життя, радикальна зміна понять про роботу, інформаційне перенавантаження – автор описує усі ці до болю знайомі нам явища, говорячи про нову епоху, у яку ми живемо зараз – епоху глобального зв’язку. На його думку, за останні десятиліття всесвітня економічна модель зазнала величезних змін, перетворившись на так звану «творчу» економіку: багатогранну, динамічну й мінливу. Для того щоб допомогти людям утримуватись на плаву та досягати успіху в цьому новому середовищі, автор пропонує широкому загалу свою методику Креативного особистого брендингу. Однак не розкриватиму одразу всіх карт. Скажу лиш, що особисто для мене перекладати цю книжку було не лише надзвичайно цікаво, але й дуже корисно.
А найважчим у перекладі що було?
Тут дозволю собі невеличкий спойлер. :)
Наразі завершую роботу над сьомою книжкою, яка, я впевнений, стане подією в наших ділових колах. Саме її і вважаю найважчою. Якщо коротко, у книжці йдеться про шалені задуми, які, попри загальне відторгнення, врешті вирішували хід воєн, зцілювали хвороби та перетворювали цілі галузі.
Найважче в цій книжці – встигати за автором, який постійно перестрибує від однієї спеціалізованої теми до іншої: від бізнесу до науки, від фізики до мікробіології, від принципів поляризації світла до історії виникнення статинів. Доводиться шукати тонни інформації, вибирати з купи відповідників найбільш підходящий, думати над тим, як передати авторські неологізми… Однак без подібних випробувань було б нудно, чи не так?
До речі, а скільки часу зазвичай у тебе забирає переклад книжки?
Усе залежить від обсягу та складності тексту. Пам’ятаю, із невеличкою книжечкою
Ґреґорі «Стуліть пельку своїй мавпі» я вклався менш ніж у два місяці. А от зі значно об’ємнішою книжкою
«Як подолати кризу управління» Адізеса працював не менше чотирьох.
Не можу не запитати про мрії. Маєш якусь перекладацьку мрію? Кого б хотілося перекласти найбільше?
Маю! Найбільше хотілося б відкрити українському читачеві роман «Ерроусміт» відомого американського письменника (до речі, лауреата Нобелівської премії)
Сінклера Льюїса. За нього Льюїс свого часу навіть мусив отримати Пулітцерівську премію (від якої чомусь відмовився). Надзвичайно красивий роман.
Робота роботою, а що ти читаєш поза робочим процесом? Назви топ 5 улюблених авторів.
Наразі читаю привезений колись із Барселони невеличкий роман
Маркеса «Про любов та інших демонів» (ісп. “Del amor y otros demonios”). Вбиваю цим одразу двох зайців: потроху вивчаю іспанську мову й водночас просто насолоджуюся магічним світом, створеним уявою видатного колумбійця. До речі, раджу колегам, що перекладають з іспанської, зацікавитися книжкою: наскільки мені відомо, українською мовою (так само, як і російською) цей роман ще поки ніхто не перекладав.
Якщо ж говорити про п’ять найулюбленіших авторів, то мій перелік мав би десь такий вигляд:
Джон Толкін (малі жанри, до речі, в нього не менш цікаві, ніж всесвітньо відома трилогія. Раджу всім для ознайомлення прочитати хоча б одне невеличке оповідання «Листок, намальований Ніґґлом» (англ. “Leaf by Niggle”)); уже згаданий
Сінклер Льюїс (зокрема його роман «Ерроусміт» (англ. “Arrowsmith”);
Герман Мелвілл із безсмертним «Мобі Діком»;
Джордж Орвелл із його пророчою антиутопією «1984»; і звісно ж,
Микола Вінграновський. Попри всю простоту та наївність, обожнюю вірші цього українського шістдесятника.
У тебе були якісь факапи, пов’язані з перекладом?
Оооо, так, пригадую, минулого літа саме закінчував переклад книжки
«Як подолати кризу управління» Адізеса. І тут перед самою здачею мій ноутбук раптом вирішує, що роботи з нього досить – час відпочити. Екран гасне, всі лампочки-індикатори вимикаються, загалом, зникають будь-які ознаки життя (жодних резервних копій файлу з перекладом я, звісно ж, не робив). І ні ввімкнути, ні дані перенести. Пам’ятаю, тоді не на жарт перелякався, що доведеться всі двісті шістдесят сторінок перекладати наново.
Але обійшлося. Ноут за кілька днів повернувся до норми, файли лишилися на місці, строк здачі врешті-решт змістився лише на кілька днів. Відтоді завжди роблю резервні копії документів із перекладом після кожної робочої сесії – просто про всяк випадок. :)
Чому ти вирішив стати перекладачем?
Ще в середній школі думав, що, коли виросту, буду або перекладачем, або дипломатом. Язик уже тоді мав підвішений добре, мови любив, тож серйозних перепон для себе у жодній із цих професій не бачив. А вже після випуску, обираючи між
Інститутом філології та
Інститутом міжнародних відносин КНУ імені Шевченка (за балами спокійно проходив і туди, і туди), ухвалив остаточне рішення на користь першого. Чому? Бо вирішив, що у світовому політичному та культурному процесах мене поки що цілком задовольнить скромна роль міжмовного посередника.
Як вважаєш, чим повинен керуватись читач, обираючи книжку іноземного автора?
Ну, тут уже все очевидно: передусім читач повинен керуватися власними літературними вподобаннями та інтересами.
Спитаєте, а як же оті масивні переліки на кшталт «100+ книг, які мусить прочитати кожен»? Що ж, це вже складніше. Безумовно, класику (зокрема й сучасну) знати треба. Але навіть тут усе зводиться до тих самих інтересів та вподобань. Бо якщо, наприклад, читач цікавиться антиутопіями, рано чи пізно він усе одно дійде до
«1984»,
«Прекрасного нового світу» чи
«451 градуса за Фаренгейтом». А якщо він (чи вона), скажімо, терпіти не може реалістичних романів, то, навіть присилувавши себе прочитати щось із Бальзака чи Толстого, не отримає від того ані задоволення, ані користі.
Що порадиш нашим читачам? На які книжки варто звернути увагу?
Знову вдамся до самореклами й пораджу слідкувати за новинами видавництва та не пропустити вихід
«Креативного особистого брендингу». Повірте, ця книжка того справді варта.
І традиційне побажання читачам)
Найкращим побажанням, як на мене, буде цитата із книжки сучасного українського літературознавця, критика та перекладача Ростислава Семківа «Як читати класиків»:
«Не ставте за мету прочитати все – просто постійно читайте. Не соромтеся непрочитаного – хваліться прочитаним».
