Китай — культурний регіон і стародавня цивілізація Східної Азії. Китай належить до найбільш прадавніх цивілізацій, яка увібрала в себе велику кількість держав та культур упродовж 6 тисяч років.
Громадянська війна у Китаї (по закінченні Другої світової) спричинила поділ цього регіону на дві держави, котрі продовжують вживати у своїй назві слово «Китай». Це — Китайська Народна республіка (КНР), яка володіє материковим Китаєм, та Республіка Китай, яка контролює острів Тайвань та прилеглі до нього острови.
Сучасна англомовна назва Китаю
«China», найімовірніше, походить від імені імператорської династії Цінь. Під час правління саме цієї династії країна об’єдналася. «Об'єднувачем» став імператор Ши Хуан-ді (260-210 до н. е.), і непорушний імператорський період тривав аж до 1912 року.
Якщо ви хоч раз бували у китайській провінції Шеньсі, то саме там могли побачити мавзолей першого імператора об'єднаного Китаю. У його склепінних залах розміщено знамениту теракотову армію, що складається з 8 тисяч солдатів і 90 військових колісниць. Кожна фігура унікальна — як за характером, виразом обличчя, так і за обладунками. Тому при нагоді спробуйте туди потрапити, адже такої епічної картини ви не побачите більше ніде, хіба що у фільмі «Обладунки Бога» з Джекі Чаном)
За різних часів столиця Китаю носила різні назви. Раніше головне місто Піднебесної було відоме світові як Яньцзін, Даду і Бейпін. Сьогодні китайська столиця іменується Пекіном, що в перекладі українською означає «Північна столиця». Пекін — друге за величиною місто країни після Шанхая.
Ось вам цікавий факт: усупереч популярному міфу, Великий китайський мур насправді не видно ні з Місяця, ні навіть із земної орбіти.
І на продовження небесної теми ось вам іще один цікавий факт: китайські повітряні змії («паперові птахи», «Еолові арфи») були винайдені близько 3000 років тому. Спочатку їх використовували не з розважальною метою, а під час воєнних дій. Змії запускали в повітря для залякування ворога в бою. До речі, ще сам Марко Поло у своїх щоденниках зазначав, що за допомогою повітряних зміїв моряки прогнозували успішність рейсу.
Якщо у вас раптово виникло бажання знайти собі друга чи подружку з Китаю у популярних соцмережах (Фейсбуці чи Інстаграмі), попереджаємо: у вас нічого не вийде, тому що в Китаї офіційно заблокований доступ до всіх західних соціальних мереж. Схоже, китайці віддають перевагу традиційним способам знайомств. Наприклад у підземних переходах великих китайських міст є спеціальні місця для розміщення оголошень про знайомство. Китайці спочатку цілком присвячують себе навчанню, потім — роботі, тому часу на розваги і знайомства з представниками протилежної статі у них просто не залишається.
А як ви гадаєте, друзі, чай — це виключно британський народний напій? Як виявилось, не зовсім. Згідно з давньою китайською легендою, чай був відкритий 2737 року до н. е. імператором Шень-нунем. Сталося це випадково, коли ароматні листочки потрапили в царську чашку з гарячою водою. Сучасні жителі Китаю вважають чай невід'ємною, необхідною частиною свого життя.
Про культуру цієї країни та її особливості треба писати ще одну велику статтю, тому ми відразу перейдемо до китайської літератури та наших підказок.
І першим у списку стоїть Мо Янь — сучасний китайський письменник, почесний доктор філології Відкритого університету Гонконгу. Відзначений Нобелівською премією з літератури за 2012 рік за «галюциногенний реалізм, що поєднується з народними казками, історією та сучасністю».
Його роман «Країна вина» (1993) — роман-символ, який підкорює геніальним бурлеском, гротескними формами й унікальністю авторського стилю. Це своєрідне мораліте, що показує читачеві крізь призму абсурду реалії не тільки сучасного комуністичного Китаю, а й усього світу. «Країна вина» — це листування провінційного літератора-дилетанта Лі Їдоу, винороба за фахом, зі столичним, вінчаним лаврами номінантом на Нобелівську премію Мо Янем. Разом з оповіданнями на рецензію Лі Їдоу посилає своєму поважному наставникові вино та рисову горілку «Мотай» — у порціях, що постійно збільшуються, внаслідок чого кожна нова рецензія стає схвальнішою за попередню, хоча пише він неймовірний треш.
Наступними письменниками є легендарні Лі Бо та Ду Фу.
Лі Бо, або Лі Тай-Бо — китайський поет періоду династії Тан. Разом із Ду Фу вважається одним з найвидатніших поетів в історії китайської літератури. Від нащадків отримав прізвисько «безсмертний поет».
Лі Бо відомий своєю багатою уявою, епатажною манерою поведінки, а також, за поширеними переказами, своєю любов'ю до спиртного. Він багато часу проводив у подорожах, відрізнявся вільними поглядами, ставився з презирством до комфорту й високих посад, відмовився стати придворним письменником і, ставши відлюдником, оселився у горах.
У своїй творчості використовував традиційні літературні форми «ши» та «фу», які поєднував з багатою уявою та образною мовою. Його поезія вирізняється глибокою філософічністю, яскравими даоськими образами, розповідає про різні сторони життя народу, зображує його нескореність.
Ду Фу — ще один китайський поет епохи Тан. У своїй творчості використовував традиційні літературні форми. Поет творив «високу» поезію, та не залишав без уваги написання хвалебних віршів і тостів.
Його творчість нараховує понад 1400 віршів, у яких відображені настрій протистояння танським вельможам й історична панорама правління династії Тан: від розквіту до занепаду. Серед віршів Ду Фу офіційна китайська критика виділяла твори, написані на політичні теми (оспівування імператора) й на теми тлінності буття та людської нікчемності. Серед віршів Ду Фу виділяються чотири вірші, які дуже навантажені історичними і міфологічними алегоріями, і їх важко зрозуміти без коментарів. Завдяки глибокому філософському смислу творів Ду Фу отримав прізвисько «священномудрий».
Ду Фу — один із найвидатніших поетів Китаю, особливо шанований за ті вірші, де він ототожнює свою лиху долю зі стражданнями усього китайського народу. Був пов'язаний довгою та теплою дружбою з Лі Бо. Їх часто згадують, як двох найвизначніших геніїв усієї китайської поезії.
Читайте, подорожуйте і не забувайте писати нові відгуки)
