Індія - це не тільки статуї Будди чи Гімалаї. Це дуже цікава країна, геть не схожа на інші. Уявіть: навіть пір року у них не чотири, а цілих шість! Весна, літо, мусони, осінь, переддень зими і зима)
На території сучасної Індії виникла одна з найдавніших людських цивілізацій. Із середини 3 тисячоліття до н. е. там почала свій розвиток Хараппська цивілізація. Загубившись у глибині віків, вона була виявлена тільки в 1920-их роках, після чого стала в ряд із сучасними їй цивілізаціями Месопотамії та Єгипту як одне з перших людських суспільств, в яких існували міста, розвинене сільське господарство і своя система письма. Після ряду складних подій та метаморфоз вона стала основою для утворення такої індійської цивілізації, яку ми знаємо зараз.
Індія є другою за кількістю населення країною світу – тут мешкає 1,3 млрд осіб. Останні 50 років спостерігається швидке зростання чисельності населення завдяки досягненням медицини і масовому зростанню продуктивності сільського господарства (так званій «зеленій революції»). Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах.
Індія є багатонаціональною державою, з розмаїттям етнічних племінних груп. Приблизно 72 % населення складають індо-арії, 25 % - дравіди, і лише три відсотки припадають на інші етнічні групи, особливо на тибето-бірманські, мунда і мон-кхмерські народів у районах Гімалаїв, Північно-Східної та Східної Індії.
Мова гінді, найбільш уживана, є офіційною мовою в Індії. Англійська широко використовується в бізнесі й державному управлінні і теж має статус офіційної; суттєвим є її використання і в галузі освіти, особливо вищої. Крім того, у кожному штаті та союзній території як офіційну використовують свою власну мову, а їх налічується аж 21! Дослідники нарахували також 1652 діалекти.
Усім відомо, що корови в Індії вважаються священними тваринами. А ось вам цікавий факт про них: згідно із законодавством Західної Бенгалії, у кожної корови повинен бути документ з фотографією.
Індійська культура є однією з найдавніших і найрізноманітніших культур світу. Це має вирішальне значення для всієї Південної і Південно-Східної Азії. Чотири великі релігії світу (індуїзм, буддизм, джайнізм та сикхізм) походять із Індії. І це дуже помітно вплинуло на її культуру.
Країна не залишалася й поза загальними світовими тенденціями завдяки впливу ісламу та через європейські колоніальні держави, котрі також залишили свій слід в культурі Індії.
Індійська архітектура є однією з галузей, у якій найяскравіше представлена розмаїтість індійської культури. Більша частина архітектурних пам'яток Індії, включаючи Тадж-Махал та інші приклади монгольської та південно-індійської архітектури, являють собою змішання давніх і різнорідних місцевих традицій різних регіонів Індії й зарубіжжя.
Усі знають про безліч статуй Будди, а чи знали ви, що у Індії є ще великий комплекс індуїстських храмів північно-індійського типу з баштами параболічних контурів, збудований між 954 і 1050 роками в індійському штаті Мадх'я-Прадеш? На даний час збереглося близько 20 храмів, найбільший з яких, Кандар'я-Махадева, був збудований у ІХ ст. Комплекс відомий своїми витонченими скульптурами, що зображають сексуальні сцени з Кама-сутри та сцени групового сексу і зоофілії. Ділянка часто відвідується туристами, а з 1986 року входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Індійська музика є однією з найбільш самобутних музичних культур світу. Важливий етап розвитку індійської музики пов'язаний з найдавнішими літературними пам'ятниками — Ведами, насамперед з хвалебними Самаведами. Сполучення музичних звуків розглядалися давньоіндійськими мислителями як енергія космосу і життя, та втілення ритмів розвитку Всесвіту. Мабуть тому індійська музика дуже добре пасує до ще однієї візитівки Індії – йоги.
Народна музика є важливою для збереження ідентичності численних народів Індії. У період мусульманського завоювання індійська музика увібрала в себе й асимілювала ряд традицій та інструментів арабської музики, а в період європейського колоніального панування — елементи й інструменти музики Європи. Попри це у XX столітті зусилля багатьох індійських музикантів були спрямовані на збереження і примноження національних традицій. В постмодерну епоху індійська музика стала одним зі значних компонентів музичної розмаїтості загальносвітової культури.
Танці в індуїзмі завжди відігравали важливу роль: у побуті і як версія молитви. А величезну кількість класичних індійських танців розроблено з елементами гри. Танець є одним з найрозвиненіших форм мистецтва в Індії. Часто навіть незначні рухи і вирази обличчя несуть якесь символічний сенс. Зазвичай класичні танці спираються на літературні першоджерел.
А з чим у нас асоціюються індійські танці? Правильно, з кіно) Індійська кіноіндустрія є найбільшою у світі, а її головний кінематографічний майданчик розташований у Боллівуді (східний аналог Голлівуду) в мегаполісі Мумбаї. Тут продукуються комерційні фільми на гінді, і це найбільш плідна кіностудія у світі. Але ще й по всій країні розкинулися національні й дуже продуктивні студії, які знімають свої фільми на різних мовах, розвиваючи тим самим культурне й мовне розмаїття Індії. Основні риси та особливості популярних фільмів є спільними для всіх регіональних кіностудій. Часто це більше трьох годин плівки, багато музики і танцювальних сцен, без яких комерційний проект не буде довершеним. Іноді саундтреки до фільмів випускають заздалегідь, і вони доволі часто стають самодостатнім продуктом, що відразу символізує приречений на успіх «боллівудський блокбастер». Від артистів очікують великої кількості танців і вокальних номерів, які виконують самі актори чи, здебільшого, професійні співаки. Також впадає в очі поєднання комічних, романтичних, драматичних сцен та елементів «боллівудського вестерну».
Та кіно і танці - це не єдине, з чим у нас асоціюється Індія. Багато хто пам’ятає зі шкільної програми про «Махабхарату» і «Рамаяну». Взагалі література цієї країни дуже насичена і різноманітна, і про неї можна розповідати годинами.
Переламне для Індії XX сторіччя подарувало індійцям і всім нам чимало звучних імен. Класиками не тільки індійської, але і світової літератури стали письменник Премчанд та Рабіндранат Тагор — поет, прозаїк та драматург, що писав на мові бенгалі, лауреат Нобелівської премії з літератури 1913 року. Їхні твори відображали прагнення індійського народу до національного та соціального визволення.
Соціальні виклики, що постали перед незалежною Індією, породили літературу, яка описувала нелегке життя трудового народу країни, складну долю особистості у несправедливих соціальних реаліях. Українському читачеві мають бути відомі глибоко соціальні твори індійських письменників Нагарджуна, Рамеша Бакші, Бгішама Сахні, Крішана Чандара.
У підказки до челенджу серед сотень індійських авторів ми обрали для вас аж чотирьох)
Знайомтесь:
Арундаті Рой - індійська письменниця, яка пише англійською. Лауреат Букерівської премії 1997 року за роман «Бог дрібниць».
Народилася 1961 року в місті Шиллонг. Згодом перебралася до Делі, де працювала в Національному інституті у справах міста. Зустрівши свого майбутнього чоловіка, режисера Праділа Кішена, зацікавилася кіно, зігравши кілька незначних ролей. Згодом взялася за написання сценаріїв. У 1993 році закінчила свій перший роман
— «Бог дрібниць», що приніс авторці світове визнання. Книжка була перекладена більш ніж 42 мовами й опублікована накладом понад 8 млн примірників. У 2017 році вийшов другий роман письменниці —
«Міністерство найвищого щастя».
Окрім літературної діяльності, Арундаті є громадською активісткою, займається правами людини та охороною навколишнього середовища.
Події «Бога дрібниць» розгортаються в південно-індійському штаті Керала, у мальовничому, але й грузькому світі невеликого містечка на берегах могутньої ріки. У світі каст, традицій, комуністичного руху, занедбаної краси та понівечених людських доль. На тому строкатому тлі Амму, розлучена молода матір двох близнюків, Рахелі та Ести, повернулася до батьківського дому і якось уночі покохала чоловіка, якого її діти любили удень. І порушила основоположні закони функціонування тамтешньої громади. І була покарана, разом зі своїми дітьми.
Ще один індійський письменник і журналіст, лауреат Букерівської премії 2008 року -
Аравінд Адіга. Він був удостоєний нагороди за свій дебютний роман «Білий тигр», ставши четвертим лауреатом-дебютантом і другим індійцем, чий дебютний роман був удостоєний цієї премії.
Свою кар'єру Аравінд Адіга почав як журналіст-стажист у «Financial Times». Потім працював у «Money», «The Wall Street Journal» та інших виданнях. Як кореспондент у Південній Азії, Аравінд три роки працював на журнал «Time», після чого став позаштатним працівником. Будучи фрілансером і проживаючи в Мумбаї, Адіга написав свій дебютний роман «Білий тигр», що розповідає про шлях людини з індійського глушини до вершин успіху. У 2008 році на 40-й церемонії в Лондоні роман став лауреатом Букерівської премії.
Роман негативно описує міжособистісні та соціальні відносини всередині різних шарів сучасного суспільства Індії та між ними і має гостросоціальний характер. Тому ми рекомендуємо неодмінно його почитати.
А цей автор протягом свого життя використовував різні імена, та одним з найвідоміших стало –
Ошо. Це ім’я відповідало індійським традиціям і відображало послідовну зміну його духовної діяльності. Ошо - індійський релігійний і духовний лідер та містик, а його книги тримаються на хвилі популярності не тільки у Індії, але й по всьому світу.
«Як любити себе - й не бути самозакоханим? Як кохати іншого, не зв’язуючи себе путами залежності? Як відшукати серед несправжніх тіней любові - любов істинну: ту, яка спроможна привести нас до зернини божественного в нашому єстві? І як, залишившись сам-на-сам із собою, ніколи не знати самотності?" Над цими та багатьма іншими наріжними питаннями нашого життя замислюється Ошо у книзі «Любов, свобода, самобутність». Відповіді, що він їх пропонує,- незвичні, часом навіть провокаційні, але міркувати разом з ним незмінно цікаво. Доступні, дотепні й динамічні оповіді Ошо не залишать байдужим широке коло читачів: недарма ж його вважають справжньою рок-зіркою сучасної езотеричної філософії.
А ось вам на десерт
Салман Рушді – британський письменник, критик і публіцист індійського походження, без перебільшення один із найвідоміших англомовних письменників сучасності. Салман Рушді є автором понад двадцяти книжок, серед яких вісімнадцять романів, дві казкові повісті для дітей і кілька книжок есеїв та публіцистики. За роман «Опівнічні діти» у 1981 році Салман Рушді здобув Букерівську премію. А вже 1993 року він отримує Букер Букерів як автор найкращого роману за всю сорокарічну історію існування премії.
Після публікації роману «Сатанинські вірші» у 1989 році аятолла Хаменеї виголошує Рушді фетву і приговорює його до страти. Відтоді письменник змушений постійно переховуватися під вигаданими іменами, перебуваючи під охороною спеціальних підрозділів поліції. Проте це не завадило йому продовжити працювати і створити цілу низку визначних літературних творів.
Попри те що 1998 року Іран запевнив англійську владу, що не буде сприяти заклику аятолли Хаменеї, ісламські релігійні організації все одно намагаються виконати фетву, призначаючи за голову Рушді чимраз більші суми, які на сьогодні вже перевищили 3 мільйони доларів.
Роман «Сатанинські вірші» є найскандальнішим не лише у творчому доробку Салмана Рушді, а й у новітній історії світової літератури. Ще ніколи книжка не була такою вбивчою у прямому сенсі цього слова, адже після фетви аятолли Хаменеї, яка оголошувала роман блюзнірським та віровідступницьким, а самого Рушді – ворогом всього ісламського світу, переслідували всіх, хто був причетний до видання і продажу «Сатанинських віршів». Так, релігійні екстремісти вбили перекладача роману японською, були поранені італійський перекладач і норвезький видавець. У Англії підривали магазин видавництва «Penguin Books», де продавалася книжка. Також через цей роман 1989 року Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з Іраном. Американське видання USA Today включило «Сатанинські вірші» в перелік 25 книжок, які найбільше вплинули на читачів і видавничий бізнес останньої чверті XX сторіччя.
Таким чином, «Сатанинські вірші» стали найкращим підтвердженням того, що література і сьогодні не втратила свого значення та впливу, що художнє слово й досі стоїть на передових рубежах захисту свободи людської думки і свободи світогляду і що справжня література може бути тією кісткою, що застрягає у горлянці темних ортодоксальних сил, які мріють повернути історію назад і занурити світ у пітьму нового середньовіччя, де панують лише невігластво і покора йому.
Але, на нашу думку, знайомство з Рушді варто розпочинати з інших текстів, передусім з роману «Опівнічні діти» (Midnight’s Children), який і визначає своєрідність художнього стилю автора. Саме він приніс письменнику величезну читацьку популярність як на Заході, так і на Сході. У 1981 році роман був відзначений Букерівською премією, а в 1993 році отримав Букер Букера – як найкращий серед творів, нагороджуваних премією за останні 25 років. Твір став потужним поштовхом до ствердження у 1980-х феномена, який дослідники назвали «новим індійським романом». Дехто взагалі схильний розглядати «Опівнічні діти» як синтез усього попереднього досвіду індійського роману.
Тому запасайтесь книгами, знаходьте час і мандруйте разом з #FabulaBookMap.
